Я знала, що мій чоловік зраджує мені з молодою сусідкою, але свідомо вирішила не показувати своїх почуттів. Я не влаштовувала скандалів, хоча всередині мене все кипіло від ревнощів та болю. Мені було дуже прикро, я страждала, але не давала цьому вийти назовні. Згодом сусідка завагітніла від мого чоловіка та народила сина. Однак після пологів вона відмовилася від дитини і віддала його в дитячий будинок. Пізніше вона потрапила в аварію і, на жаль, не вижила. Я співчувала дитині, і мені було шкода його.
Чоловік, звісно, все заперечував, стверджуючи, що дитина не його і що між ними нічого не було. Але я знала правду, і навіть сусіди підтверджували мої підозри. Я не хотіла руйнувати нашу сім’ю та залишати дітей без батька, тому розлучення для мене не було варіантом. Вирісши в дитячому будинку, я добре знала, як це — бути самотньою дитиною в холодних стінах такого закладу.
Одного разу я сказала чоловікові, що вирішила усиновити хлопчика. Він був в люті, категорично не погоджувався, стверджуючи, що ніколи не прийме цю дитину у свій дім. Але я стояла на своєму і не відступила. Я подала документи на усиновлення, і хоча процес був довгий, я все ж добилася свого.
Мій крок викликав багато засуджень. Подруги намагалися відмовити мене, вважаючи це божевіллям — виховувати позашлюбну дитину чоловіка. Вони не могли зрозуміти, як ця дитина буде жити в нашій родині. Проте я була впевнена, що цей хлопчик принесе щастя в наш дім. Я вірю, що мій чоловік полюбить його, навіть якщо спочатку буде заперечувати. Не кожна жінка здатна на такий вчинок, але я відчуваю, що все в нас вийде.