Оксана рішуче сіла на стілець, щоб обговорити важливе питання з чоловіком Миколою. Її турбувало, як її старенька мати переживе зиму сама в напівзруйнованій хатині. Микола уважно слухав, поки Оксана викладала свою дилему. Вона пропонувала варіант відправити матір до платного будинку для літніх людей, оскільки їхня квартира вже була переповнена двома дорослими синами, і можливості взяти матір до себе не було. Микола з підозрою поставився до цієї пропозиції, особливо через високу вартість будинку для літніх. Оксана ж, хоч і відчувала розпач, не бачила іншого виходу. Вона запропонувала продати будинок матері, щоб оплатити догляд, хоча не була впевнена, чи вдасться знайти покупця на старе помешкання.
Зрештою, вони вирішили поїхати до її матері найближчої суботи, щоб поговорити з нею та допомогти в саду. Під час візиту Микола та їхні сини взялися за прибирання, а Оксана розмовляла з матір’ю про можливість переїзду в будинок для літніх людей. Лідія Михайлівна сприйняла це спокійно, хоча в її серці була туга. Тиждень потому вона вже жила в новому місці, розуміючи скрутне становище дочки, але в душі мріяла про іншу старість. Незабаром її онуки завітали в гості, принісши продукти та теплий одяг. Вони коротко поспілкувалися з бабусею, перед тим як піти. Лідія, попри їхні заперечення, дала їм трохи грошей на солодощі. Тим часом Микола обговорював можливий обмін квартирами з сусідом Анатолієм, щоб облаштувати місце для Лідії.
Зрештою, Микола з Оксаною вирішили обміняти свою двокімнатну квартиру та будинок Лідії на простору чотирикімнатну квартиру Анатолія. Через три тижні життя в будинку для літніх людей Лідія відчувала себе покинутою, розмірковуючи про те, як, напевно, її дочка радіє від продажу її будинку. Та ось одного дня в її кімнату зайшов Микола, щоб забрати Лідію в новий дім. Схвильовану й здивовану жінку поселили в затишній кімнаті у великій квартирі, де вона радісно возз’єдналася зі своєю сім’єю та улюбленою кішкою Муркою. Вона не могла повірити своєму щастю, що тепер житиме поруч із дочкою, зятем та онуками.