Ми з села, але завжди були заможними людьми. Мали добротний двоповерховий будинок, земельні ділянки, кілька тракторів і велике господарство. Грошей нам ніколи не бракувало, адже ми багато працювали, щоб досягти всього цього. У нас двоє синів: старший Олег і молодший Олексій. Взимку ми вирішили переписати все майно на Олексія. Чому?
Після Нового року Олег приїхав зі своєю дружиною, і ще не встигши привітатися, одразу почав дорікати:
— Мамо, ви з батьком зовсім розум втратили? Чому все переписали на Альошу? Ти ж знаєш, що в мене кредити і діти!
— Олеже, не треба кричати, сусіди ж почують! — спокійно відповіла я.
Олег навіть не зняв взуття й куртку, почав шукати батька, а його дружина Ольга дивилася на мене з такою неприязню, ніби зараз її знудить. Я намагалася залишатися спокійною.
— Де тато? Він від мене ховається?
— Ні, твій батько лежить у лікарні. Про спадщину ти швидко дізнався, а про стан батька байдуже, хоча я тобі й твоїй дружині телефонувала. Що ви мені відповіли? Що зайняті. А Коля вже півроку хворіє.
— Це не має значення, — продовжував Олег.
— Має, — твердо відповіла я. — Весь цей час Альоша з дружиною нам допомагали. Вони возили на обстеження, купували все необхідне. Тільки молодший син нас підтримував у важку хвилину!
Олег, образившись, наговорив, що ми більше не батьки йому, і вони пішли. Але я вважаю, що ми з чоловіком вчинили правильно. Ми не заслужили такого ставлення й байдужості від старшого сина.