Я прожила з чоловіком понад 15 років, починали разом наш шлях із нуля. Після весілля ми оселилися у свекрухи, разом працювали на заводі. Трохи пізніше нам виділили кімнату в гуртожитку, і ми переїхали від свекрухи. Все складалося добре, я усвідомлювала, що для кар’єри чоловікові потрібен диплом. Змусила його вступити до університету, а сама фактично навчалася за нього — писала всі реферати, доповіді та курсові. Щойно він приніс диплом на роботу, його підвищили. Я була щиро щаслива за нього.
Моя ж кар’єра не склалася: хоч я теж здобула освіту, але постійно була в декреті. Коли підріс син, я завагітніла дочкою. Згодом таки вийшла на роботу, але діти часто хворіли, тож доводилося брати лікарняні. Я не засмучувалася: думала, що нехай кар’єра не склалася, зате в сім’ї все було добре. Чоловік старанно працював, часто затримувався на роботі, і через кілька місяців ми придбали простору квартиру. Діти були щасливі, адже тепер у кожного з них була власна кімната.
Чоловіка я бачила дедалі рідше. Одного разу випадково зустріла колишню колегу, яка відкрила мені очі: виявилося, що чоловік зраджує з підлеглою. — Ні перед ким не соромляться, — сказала вона, — інколи серед білого дня зачиняються у нього в кабінеті. Подарунки їй на очах у всіх дарує, навіть обіймає. Пора тобі його кидати, безсоромно. Я вирішила прийти до чоловіка на роботу і поговорити з його коханкою. Просила її залишити його в спокої, адже в нього сім’я, діти. Однак дівчина зневажливо сміялася над моїми словами.
— Ось жалюгідна! Чоловік зраджує тобі з такою красунею, а ти тільки жалієшся. Краще б про себе подбала! — сказала вона.
У цей момент з кабінету вийшов мій чоловік і розсердився, побачивши мене.
— Що ти тут робиш? Дізналася? Це навіть краще, бо я втомився жити подвійним життям. Завтра подам на розлучення.
Він найняв найкращих адвокатів, забрав у мене все, що ми мали, і вигнав мене з дітьми на вулицю. Йому було байдуже, де й на що ми житимемо. Захоплений новими стосунками, він і не згадував про нас. Мене підтримали батьки, я змогла купити невелику квартиру, знайшла роботу, і з часом все почало налагоджуватися.
Через рік він зателефонував і зухвало зажадав допомоги, не вибачившись за зраду. Виявилося, що його звільнили з роботи, а нова дружина залишила його, як тільки він зазнав невдачі. Після цього він ще й потрапив у аварію та опинився в лікарні. Я відмовила йому в допомозі. Колись він покинув нас із дітьми, забрав у нас все і не подзвонив жодного разу. Йому було байдуже тоді — тепер моя черга.