У кожній родині можуть бути брати чи сестри, з якими важко ладнати через різні причини. Одні не поважають батьків, інші покладають на них усю відповідальність, ще інші не хочуть працювати і очікують, що батьки піклуватимуться про них усе життя. У моєму випадку це мій молодший брат. У школі він навчався добре і подавав великі надії, але згодом потрапив у погану компанію і досі не може самостійно жити, не заважаючи іншим. Мама завжди над ним опікувалася: прала, прасувала, готувала, доглядала, а брат з кожним роком нахабнів, хоч йому вже виповнилося 40 років.
Він і досі живе з мамою і не може справлятися без неї. Він навіть не думає про одруження або дітей, бо не здатен сам себе забезпечувати. Звик, що мама купує йому одяг і дає гроші на їжу. Працює охоронцем у магазині, але й там проявляє свою лінь. А мама працює, як бджола, аби тільки догодити йому. Мені важко дивитися, як вона втрачає сили, піклуючись про нього, як про дитину. Я не хочу втручатися в їхні справи, але мама вже просить мене пообіцяти, що після неї я доглядатиму брата так само, як вона.
Я дуже люблю маму і не хочу її засмучувати, але ж це абсурд. Брат — здоровий дорослий чоловік, він має працювати, одружитися, мати дітей, можливо, навіть виховувати онуків. Але такого, напевно, я ніколи не побачу. Якщо я пообіцяю, то зобов’яжу себе виконувати її прохання, але я цього не хочу і не зможу, бо маю власну родину і дітей, а чоловік буде категорично проти. Він не раз уже висловлював своє невдоволення цією ситуацією. Що ж мені робити?