Минулого місяця я була шокована новиною – у мого сина Стасика з’явилася дівчина. І навіщо йому це потрібно? Я ж усе для нього роблю: готую, прибираю, перу, буджу на роботу, рано встаю… Він же ще дитина! Після цього Стасик почав поводитися зовсім інакше. Постійно виходив із дому, зникав на цілі вечори або замикався у своїй кімнаті. Я переживала. Думала, що у нього якісь проблеми. Може, потрапив у погану компанію чи втягнувся в конфлікт? У наш час на вулицях так багато небезпек… Я питала його про це, але він завжди відповідав: «Мамо, не хвилюйся. Все добре, все, як завжди».
— Синку, ти ж знаєш, що після того, як не стало тата, вся моя надія тільки на тебе. Я відчуваю біль і самотність. Вечорами ні з ким поговорити. А ти останнім часом зовсім віддалився… — сказала я зі сльозами в очах.
— Мам, я просто граю в футбол із друзями. Добре, постараюся рідше тебе залишати саму, — відповів він. Але мене не залишало відчуття, що Стасик щось приховує.
«Мабуть, у нього є дівчина. Він гарний, розумний, та ще й борода з’явилася, виглядає дорослішим,» — сказала наша сусідка Олена, коли я розповіла їй про свої переживання. Я лише посміялася: «Стасик і дівчина? Навіщо вона йому? Я ж готую, прибираю, перу. Зрештою, у нього ще буде час для цього.» Проте Олена все ж посіяла в мені зерно сумніву, і я почала ще уважніше стежити за його поведінкою.
Часом я робила вигляд, що йду на прогулянку, а насправді сідала на лавку неподалік і дивилася, куди та з ким іде мій син. І справді, він став ретельніше за собою стежити, ходив на тренування, повертався пізно. Я не могла позбутися тривоги. Одного разу я сказала йому: «Синку, я ж тут трясуся від страху. Міг би мене попереджати!» Стасику стало соромно, і це мене трохи заспокоїло. Але далі я вже не витримала, постійно дзвонила йому, не могла спокійно сидіти. Одного разу він мені сказав: «Мамо, перестань, усе добре. Я вже дорослий, можу провести час без твоєї опіки!» Ці слова поранили мене, і я не розмовляла з ним кілька днів.
Минув майже рік постійних хвилювань, доки Стасик не сказав мені правду. Я спочатку не вірила, але він був серйозним: «Мамо, я зустрічаюся з дівчиною. Її звуть Катя. Я більше не хочу брехати тобі та пояснювати кожен крок. Я люблю тебе і завжди буду вдячний за все, що ти для мене зробила. Але я знайшов дівчину, з якою хочу бути поруч, хочу проводити з нею час, врешті-решт навіть жити разом…»
— Що ти верзеш? Навіщо тобі ця Катя? Хіба тобі зі мною погано? — запитала я, не стримуючи сліз.
— Мамо, ти не можеш тримати мене на повідку. Я дорослий, маю право на своє життя, — відповів він. Я не могла зрозуміти, що відбувається. Я виховувала його з любов’ю, що ж пішло не так? Ми посварилися, і він пішов. Я думала, що він повернеться вибачитися і сказати, що ця Катя йому не потрібна. Але я помилилася. Він прийшов увечері, сів поруч і знову сказав, як любить і цінує мене, але додав: «Мамо, ти маєш дозволити мені бути щасливим і жити своїм життям. Ти не можеш контролювати всіх і віддаляти від світу. Папа був ізольований, не мав друзів, нікуди не виходив. Я не хочу так жити. Я більше не той хлопчик, якого треба втішати після кожного невдачі. Мені 23 роки, і я вже рік зустрічаюся з чудовою дівчиною, яку ти навіть не знаєш.»
— Ну, ти б її все одно не вибрав, — сказала я.
— Справа не в тому, кого я вибрав би. Катя ніколи б не змушувала мене робити вибір між нею та тобою. Вона хоче, щоб я був щасливий, — відповів він. Я мовчала, сльози котилися по моєму обличчю.
— Відчини вікно, мені погано! — сказала я.
— Мамо, вистачить! Одного разу, коли тобі справді потрібна буде допомога, я можу не повірити! — він відвернувся і пішов. Його слова боляче вдарили мене. Він сказав, що повернеться завтра вранці. Він піде на всю ніч? Як я це переживу? Хто його розбудить і зробить бутерброди? Ота Катя? Що ж, треба діяти мудро. Запрошу її на вечерю. Познайомлюся ближче, поговоримо. Адже я не можу дозволити собі втратити останню близьку людину, яка у мене залишилася.