Моя дружина пішла з життя кілька років тому. Тоді нашому синові, Сашкові, було лише чотири роки. Останній рік її життя видався дуже важким для всієї родини. Моя мама забрала Сашка до себе, щоб він не бачив, як страждає його мама. Вже п’ять років ми з сином живемо удвох. Перший рік після її смерті був надзвичайно складним. Ми обоє дуже сумували за нею. Сашкові особливо не вистачало тепла та любові матері.
На щастя, зараз усе почало потроху налагоджуватися. Сашко ходить до школи, знайшов нових друзів, а ще записався на плавання. Я ж працюю, займаюся вихованням сина, і про особисте життя навіть не думав, поки не зустрів її. Це сталося на весіллі мого двоюрідного брата. Усе було чудово організовано, і свято видалося дуже веселим. Там мене запросила на повільний танець одна гарна дівчина. Після цього ми багато розмовляли.
Проводжаючи її додому, я отримав її номер, і ми обмінялися контактами. Наступного дня я не зателефонував. Цілий день згадував наші з дружиною щасливі моменти: народження сина, ті хвилюючі дні, коли ми чекали на нього. Я вирішив поділитися своїми думками з мамою. Вона порадила не зволікати та зателефонувати дівчині. Вона нагадала, що Сашко рано чи пізно створить свою сім’ю, а я залишуся сам. Однак, перш ніж набрати її номер, Лаура сама зателефонувала мені і запросила до кінотеатру. Я погодився.
На першому побаченні я відразу розповів їй, що маю сина. Лаура ж поділилася, що була два роки у шлюбі, але розлучилася, і дітей у неї немає. З того часу ми почали зустрічатися частіше. Згодом я познайомив її із Сашком. Вона приходила до нас додому, готувала нам смачні страви, а інколи залишалася ночувати. Мені було добре прокидатися поруч із нею.
Коли я запропонував їй переїхати до нас, вона несподівано зізналася, що соромиться мого сина. Але Сашко ставився до неї дуже добре, ніколи не казав нічого поганого. Я вирішив просто почекати. Через пів року я зробив їй пропозицію. Я організував усе ідеально: орендував велике кафе, де ми були лише вдвох. Я дуже хотів, щоб цей день став особливим для неї.
Однак, на моє здивування, Лаура відповіла, що не може погодитися. Вона сказала, що Сашко ніколи не сприйме її як маму і завжди вважатиме чужою людиною. Лаура запропонувала, щоб я перевіз Сашка жити до своїх батьків. Тільки за цієї умови вона погодиться на шлюб.
Я не знаю, що робити. Адже Сашко — це мій син, моя кров, а вона — жінка, яку я кохаю. Як вона могла поставити переді мною такий вибір?