Багато років тому, коли Олі було вісім, а її молодшій сестричці Вірі лише три, вони пішли купатися на річку. Вони жили в селі, де, після народження Віри, батьки почали ще частіше сваритися. Оля добре пам’ятала, як мати дорікала батькові:
— Що ти за чоловік, не можеш грошей для сім’ї заробити. Ось вже й молодша донька народилася, а ми все ще живемо без копійки.
Невдовзі після цієї сварки батько поїхав на заробітки і більше не повернувся. Сільські плітки говорили, що він знайшов іншу жінку і тепер живе з нею.
Оля не тримала зла на батька, адже з роками зрозуміла, що характер у матері був непростий — вона завжди була невдоволена та сварлива. Мати переклала всю свою злість на старшу доньку і догляд за Вірою теж залишила на неї. Оля відчувала на собі несправедливе ставлення, але нічого не могла змінити. Вона розуміла, що мати звинувачувала Віру у відході батька.
Того дня на річці Оля стежила за Вірою, яка хлюпалася біля берега, коли підійшла її подружка. Оля ненадовго відволіклася, а коли повернула голову, Віри вже не було. Вони зі подругою бігали берегом, шукаючи Віру, але згодом побігли до села, щоб повідомити про зникнення.
Мати Олі не знаходила собі місця, плакала і звинувачувала старшу доньку в тому, що та не догледіла за сестрою. Після тривалих пошуків, ближче до ночі, Віру знайшли, але вже без ознак життя.
Коли матері повідомили страшну новину, вона, дивлячись на Олю, зі сльозами прокричала:
— Це ти винна! Я більше не хочу тебе бачити. Ти розплатишся за це своїми дітьми.
Люди, що зібралися навколо, були шоковані її словами. Вони почали перешіптуватися:
— Хіба можна таке говорити своїй доньці? Одна дитина померла, іншу втратила… Може, це пройде з часом, горе мине…
Проте матері так і не минуло. Вона більше не помічала Олю, наче її взагалі не існувало. Добре, що поруч була бабуся, яка шкодувала і підтримувала внучку, намагалася переконати її не звинувачувати себе:
— Олю, це воля Божа. Віри така доля була. Не варто ятрити душу, ти не винна.
Але Оля продовжувала картати себе:
— Якби я не відвернулася, нічого б не сталося…
Коли Оля підросла, у неї закохався хлопець із сусідньої вулиці на ім’я Сашко. Їхні стосунки наближалися до весілля, але коли Сашко сказав матері, що хоче одружитися з Олею, та встала проти цього:
— Не бери її в дім. Ти мене онуків хочеш позбавити? Її мати прокляла її, сказавши, що своїми дітьми розплатиться.
Сашко спершу не вірив у забобони, але після цього більше не говорив про весілля. Він поїхав у місто, залишивши Олю на самоті.
Бабуся підтримала внучку, коли та вирішила поїхати в місто. Оля вивчилася на бухгалтера, влаштувалася на роботу і жила в кімнатці у гуртожитку. Одного дня вона познайомилася з Андрієм, і їхні стосунки швидко розвивалися. Вони одружилися без пишних святкувань і оселилися в однокімнатній квартирі Андрія.
Андрій був вихованцем дитячого будинку, працював лікарем, і в їхньому подружньому житті все було чудово, за винятком одного: Оля категорично відмовлялася народжувати дітей. Вона боялася, що прокляття матері справдиться. Вона запропонувала Андрію всиновити дитину, оскільки вірила, що прокляття її матері не стосується прийомної дитини.
Пара всиновила хлопчика на ім’я Миколка, якого полюбили обидва з першого погляду. Хлопчик ріс у любові й турботі, але Андрій все ще намагався переконати Олю народити власну дитину.
Після смерті матері й бабусі Оля з Андрієм поїхали до села, щоб навести лад у старому будинку. Їхній син, Миколка, попросився на річку, але Оля відмовилася йти з ними, бо спогади про минуле були надто болісними. Поки чоловік із сином були біля річки, Оля задрімала і їй приснився сон, де вона зустріла Віру. Та сказала їй, що Оля не винна і що тепер у неї все добре. Віра також згадала про бабусин старий чайник, який Оля повинна знайти.
Прокинувшись, Оля знайшла чайник у коморі, а всередині — гроші і коштовну прикрасу. Вона подякувала бабусі подумки, але питання про те, де вона ще побачить Віру, залишалося відкритим.
Через дев’ять місяців Оля народила дівчинку і зрозуміла, що її донька — це нове втілення Віри. Тепер вона була впевнена, що все в її житті нарешті налагодиться.
Тепер вони живуть у великій квартирі і часто навідуються в село, де Оля вирішила залишити будинок, який став частиною їхньої родинної історії.
КІНЕЦЬ.