Оля одягнула білу сукню, зробила макіяж та зачіску. Сьогодні був той день, коли вони з Борисом мали одружитися. Молодята під’їхали до РАЦСу, і через годину вийшли вже як чоловік та дружина. Після офіційної частини вони вирушили до ресторану святкувати своє весілля. Першими, як годиться, молодят привітали батьки нареченої.
— Я, звичайно, вас вітаю, — сказала мама Олі. — Але ви скоро розлучитесь.
— Мамо, що ти кажеш? — здивовано запитала донька.
— А ти що, не бачила, що сталося в РАЦСі? — раптом вигукнула мама.
Оля з Борисом здивовано дивилися на неї, не розуміючи, про що йдеться.
— Боже мій! Обручку впустити в день весілля… Це ж дуже погана прикмета. Все, разом ви жити не будете — це факт! — заявила мама Олі після того, як вони вийшли з РАЦСу.
Борис одразу не сподобався Олиній мамі. Вона уявляла собі для доньки стрункого красеня чи хоча б власника успішної фірми, а не звичайного робітника. І ось, коли Борис підніс обручку до пальця Олі, вона раптом вислизнула з його рук і дзвінко покотилася під стіл. У залі запанувала тиша. Лише вальс Мендельсона продовжував лунати. Борис, сопучи, поліз під стіл шукати обручку. Він нарешті знайшов її, обтер і надів на палець нареченої. Усі зітхнули з полегшенням.
Весілля відбулося за всіма традиціями, і після святкування молодята вирушили в своє орендоване житло. Вони відмовилися від пропозицій пожити у батьків на перший час. Борис твердо вирішив, що все зробить сам.
Через три місяці Оля загубила свою обручку під час відпочинку на водосховищі. Вона пішла купатися з нею, а вийшла без неї. Вода забрала, мовчки зітхнула її бабуся.
— Ну от, тепер точно не будете разом! — продовжувала мама Олі.
Оля трохи засмутилася, але незабаром заспокоїлася. Через тиждень Борис купив нову, хоч і недорогу обручку. Але мама знову критикувала:
— Що, на більш пристойну не заробив? Найдешевшу купив? Ну, ну…
Цю обручку Оля теж скоро загубила — у ресторані. Вона вимила руки в дамській кімнаті й залишила обручку на раковині. Коли повернулася через годину, її вже не було.
— Все, розлучайтесь! — знову заявила мама.
Але Оля й Борис не звертали уваги на її пророкування. Вони любили один одного, навіть втрата двох обручок не мала значення. Вони разом працювали, сварилися, мирилися і продовжували жити разом, на подив Олиної мами.
З часом Борис почав успішно рухатися кар’єрними сходами, їхнє матеріальне становище покращилося. Вони купили власну квартиру, народили двох дітей — сина Івана і доньку Наталку. На річницю весілля Борис купив Олі нову обручку і сказав:
— Вибирай будь-яку, але більше не губи!
Однак, Оля знову втратила обручку, цього разу після дівич-вечора. Борис трохи засмутився і сказав:
— Третю обручку більше не купуватиму, так і знай.
Мама ж знову передбачала їхній розрив:
— Третя втрата обручки! Все це точно означає, що вам не судилося бути разом.
Але роки минали, і попри всі прикмети, Оля й Борис продовжували жити разом. Їхні діти виросли, вони стали бабусею й дідусем, а мама Олі вже не недолюблювала Бориса, а навіть стала називати його улюбленим зятем.
Іноді за святковим столом вони з усмішкою згадують ці загублені обручки. Борис іноді жартома підносить дружині коробочку, ніби з черговою обручкою, а всередині цукерка або паперове серце. Оля сміється й махає на нього рукою.
Бо насправді не в прикметах справа, а в людях. Якщо між ними є кохання і повага, жодна прикмета не зможе цього змінити.