Лук’ян зустрів свою кохану біля офісу й одразу запропонував: – Це доля, ти маєш вийти за мене заміж. Вийдеш? – Я не знаю, ми мало знайомі, треба подумати, – відповіла вона. – П’яти хвилин вистачить? Я поки таксі викличу, щоб встигнути. – Куди встигнути? – здивувалася дівчина. – У ЗАГС! – серйозно сказав Лук’ян. Вони все ж поїхали і ледь встигли. Заповнюючи заяви, сміялися не тільки вони, а й усі навколо.

Дід Микола, дідусь Лукії, був справжнім садівником-аматором. Його прізвище, Жолудь, ідеально підходило для такого захоплення. І щоб підтвердити свою любов до рослин, він назвав свою доньку рідкісним іменем — Віолетта, що означає «фіалка».

Коли Віолетта виросла, вона почала пишатися своїм ім’ям, але в дитинстві її часто дражнили через це. Та коли вона розцвіла, за нею ходило стільки хлопців, що її почали називати Квіточкою.

Її чоловік, Дмитро Козак, підтримував у всьому дружину. І коли у них народилися три дочки, Віолетта вирішила продовжити «квіткову» традицію, назвавши двох дочок Лілією і Ліаною, а третю — Лукією, що означає «світла», ніби осяює все навколо.

Лілія та Ліана мали звичні імена, і життя в них складалося добре. А от Лукія стикалася з насмішками через своє ім’я. У дитинстві її дражнили, а найбільше їй причепилося прізвисько «Лука». Коли вона вступила до інституту, сама представилася як Лука, і це всіх влаштовувало.

На одному з весіль Лукія познайомилася з хлопцем на ім’я Лук’ян. Вони швидко знайшли спільну мову, а потім він запитав:

— Ми весь вечір розмовляємо, а я ще й твого імені не знаю. Я — Лука, Лук’ян. А тебе як звати?

— Лукія. У нас імена майже однакові, — відповіла вона.

Лук’ян був шокований і пожартував про те, що це вже занадто, але Лукія образилася. Вона встала, попрощалася і пішла. Проте Лук’ян не здавався — він наздогнав її і продовжив спілкування. Вони бачилися майже кожен день, і через два тижні Лук’ян запропонував їй одружитися.

Спершу Лукія вагалася, але Лук’ян переконав її. Вони поїхали до ЗАГСу і там на них чекала ще одна несподіванка — виявилося, що у них обох прізвище Козак. Працівники ЗАГСу сміялися разом із молодятами.

Лук’ян навіть запропонував взяти прізвище дружини, але вона відповіла, що йому варто залишити своє, адже «країні потрібні козаки».

Після одруження вони разом спроектували і побудували будинок у передмісті. Через кілька років у них народилися три сини: Іван, Степан і Микола — справжні козаки.

Одного разу Лук’ян сказав Лукії:

— Що це у нас одні хлопці? Непорядок. Може, варто продовжити квіткову традицію і народити дівчинку?

Лукія була не проти. Вона погодилася, що у житті має бути більше квітів — вони роблять світ кращим і приносять радість.