Віра йшла додому з важкими сумками, коли її зупинила жінка. Обернувшись, вона побачила свою колишню свекруху — людину, яку вона найменше хотіла б зустріти.
— Бачу, ти постаріла, — із глузуванням сказала Олена Анатоліївна.
— Ви теж не молодієте, — спокійно відповіла Віра.
Віра виглядала добре, але свекруха завжди намагалася її принизити, і цей раз не був винятком. Вона згадала, як ця жінка колись перетворила її життя на справжній жах, тому Віра хотіла якнайшвидше втекти й не слухати її образливих слів. Але свекруха не зупинялася:
— Усе папірці перебираєш? Нормально працювати так і не навчилася? Не хочеш руки свої забруднити?
— Зараз такі часи, що працювати треба головою, — спокійно відповіла Віра.
— Теж мені робітниця, — глузувала свекруха, повторюючи свою улюблену фразу, яку Віра часто чула під час спільного життя з її сином.
Син Олени Анатоліївни, чоловік Віри, закінчив лише дев’ять класів і працював на заводі, а сама Віра мала вищу освіту. Продовжувати суперечку з колишньою свекрухою не було сенсу, тому вона вирішила швидше піти додому, де на неї чекали діти.
— А як там мої онуки? — нарешті згадала свекруха.
— Нічого, — відповіла Віра. — Ви б їм подзвонили, вони нудьгують.
— Вони знають, де я живу. Захочуть мене бачити — самі прийдуть. У мене, знаєш, не лише вони, є ще онук.
Віра пригадала, як пішла від чоловіка, коли дітям було чотири і шість років. Ні батько, ні бабуся ніколи не цікавилися дітьми. Не було жодного візиту чи дзвінка. А розлучилася Віра тому, що чоловік зраджував їй, і його коханка завагітніла. Тепер ця жінка та її син живуть разом із ним. Віра повернулася додому в сльозах, відчуваючи образу від слів свекрухи. Її мати заспокоїла, сказавши, що Віра зробила все правильно, і немає за що шкодувати.
Минуло кілька років. Віра та її мати випадково зустріли сусідку колишньої свекрухи. Та розповіла, що дружина Віриного колишнього чоловіка пішла від нього, залишивши сина на виховання бабусі. Сам син не розмовляє з бабусею і звинувачує її в усіх своїх бідах. Сусідка також зазначила, що Олена Анатоліївна пишається Вірою, коли дізналася, що вона стала начальницею.
Віра, попрощавшись із сусідкою, задумалася про життя колишньої свекрухи і відчула до неї жалість. Її єдиний син відвернувся від неї, а її власні діти вже не пам’ятали ані батька, ані бабусю.