Аліна почувалася самотньою та нещасною. Її дочка навчалася в іншому місті, а мама була хвора. Вона могла ходити й їсти, але вже не жила, просто існувала. Залишати її одну було небезпечно, тому Аліна платила сусідці, Ользі Захарівні, щоб та приходила й доглядала за нею вдень. Мама… Це була окрема історія. Аліна ніколи не чула від неї ніжних слів, тільки накази: «Зроби це, зроби те». І саме так само вона поводилася зі своєю дочкою. Лише накази та вказівки. Тож дочка втекла навчатися в інше місто, хоча могла б залишитися вдома…
Додатковим тягарем була Галина та її Діма. Колега постійно скаржилася на свого чоловіка, а потім вигнала його з дому. Якось Галина запросила Аліну в кіно, але захворіла і замість себе відправила Діму. На той момент вони вже розійшлися. Діма виявився дуже привабливим чоловіком, і всі Галинині скарги швидко вилетіли з голови Аліни. Незабаром між ними зав’язався роман, який закінчився тим, що Діма переїхав жити до неї.
З того моменту почалося зовсім інше життя. Спершу була ейфорія, але незабаром прийшли сірі будні. Діма почав зверхньо вимагати вечерю, а потім, як досвідчена свекруха, робив їй зауваження щодо пилу чи не вимитої підлоги. Аліна не раз проклинала той день, коли погодилася піти в кіно. Та, на щастя, Галина вирішила повернути Діму собі. Одного дня вона просто прийшла до Аліни додому і наказала йому зібрати речі та піти з нею. Діма слухняно виконав її вимогу.
Аліна неохоче увійшла до квартири після того, як Діма пішов. У кімнаті на неї чекала мама.
– Аліночка…
– Мама?! – здивувалася Аліна, побачивши свідомий і теплий погляд матері.
– Я завжди тебе любила і люблю. Пробач, що не казала тобі цього раніше. Ти теж люби свою дочку і обов’язково скажи їй про це.
Мама замовкла, і її погляд знову став затуманеним. Аліна взяла телефон і зателефонувала дочці.
– Привіт, сонечко! Ні, у нас усе добре. Я подзвонила лише для того, щоб сказати, що я тебе кохаю!
Поклавши слухавку, Аліна відчула, як її наповнює щастя. У неї є любляча мама і дочка, і це робило її життя по-справжньому повноцінним.