Валентина не любила згадувати дитинство, бо воно й не було схоже на справжнє дитинство. Її мати померла рано, і після цього в їхньому домі почали з’являтися різні жінки, які швидко зникали. Дідусь і бабуся намагалися вплинути на її батька, але все було марно. Зрештою, батько просто відвіз їх у будинок для літніх людей, і після цього їхній сільський будинок почав занепадати. Там більше не було запаху пиріжків і борщу, лише пил і неприємний запах.
Брудний посуд накопичувався місяцями. Батько не мив його, а витягував новий із буфета, доки не приводив у дім чергову жінку, яка мила ці гори посуду. Ці жінки часто сміялися, кажучи: «Ох, Микольцю, ну і бруду ж ти розвів… Ледь впоралася». Після цього вони святкували, але що саме святкував батько, Валя не знала. У такі моменти її просто відправляли на вулицю, і вона могла годинами сидіти на лавці, поки не настане вечір.
Це тривало довго, батько приводив жінок — і вільних, і заміжніх, через що в селі постійно були сварки. Але одного дня сталося страшне: хата загорілася. Валентина, побачивши дим, кликала на допомогу сусідів, але було запізно. Нічого не залишилося, і її батько загинув у пожежі. Після цього Валю відправили до дитячого будинку.
Життя в дитбудинку було непростим, але хоча б ситим. Валя не плакала через відсутність батьків, як інші діти, бо після життя з батьком їй у дитбудинку навіть подобалося. Там вона навчилася шити і почала будувати своє життя. Згодом у неї з’явилися перші клієнти, і Валя працювала вдень на роботі, а ввечері шила на замовлення вдома. Заміж виходити не поспішала, боячись повторити долю своїх батьків. Але коли закохалася в Максима, все змінилося.
Її свекруха одразу незлюбила невістку, бо мала інші плани на свого сина. Проте Валя терпіла, адже знала, що головне — це любов Максима. Молоді збирали гроші, купили квартиру і почали будувати життя. Валентина згодом отримала підвищення на роботі і керувала цілим відділом. Свекруха змінила своє ставлення до неї, і все здавалося ідеальним.
Однак, одного разу, повернувшись з відрядження раніше запланованого, Валентина зайшла додому і побачила свого чоловіка в ліжку з іншою жінкою. Її світ зруйнувався в одну мить. Вона подала на розлучення, орендувала нове житло і вирішила рухатися далі.
Відпустка принесла Валентині нове життя. Вона поїхала в село, де зустріла двох стареньких — Марію Іванівну і Петра Федоровича. Їхній дім став для неї місцем, де вона знову відчула тепло і турботу. Валентина допомагала їм по господарству і проводила час разом із ними, пізнаючи смак простих радощів життя.
Одна з таких поїздок змінила її життя назавжди. Валентина познайомилася з Ігорем, онуком Марії Іванівни та Петра Федоровича. Виявилося, що Ігор шукав своїх дідусів і бабусь, про існування яких дізнався тільки після смерті батьків. З цього моменту Валентина і Ігор стали нерозлучними.
Тепер вони живуть разом зі старенькими, дбаючи про них і одне про одного. Валентина знайшла нову сім’ю, нове щастя, і відчула, що її важке дитинство нарешті залишилося позаду.