Діма вважав себе найщасливішою людиною на землі, адже в нього була дружина Світлана, яку він любив понад усе. Здавалося, їхній союз буде вічним. Світлана пробачала йому все: якщо Діма не приходив додому всю ніч, гуляючи з друзями, це не здавалося проблемою — вони ще молоді, і всі хочуть розважатися. Якщо він тиждень поспіль приходив додому нетверезим — це теж не було критично, адже відзначав день народження друга. Світлана терпіла, заплющувала очі на багато речей і намагалася виправдовувати поведінку Діми.
Але з народженням сина все змінилося для Світлани. Вона різко подорослішала, її більше не цікавили гулянки і тусовки Діми, адже тепер вона була матір’ю. Для Діми ж роль батька не мала великого значення. Він міг трохи пограти з дитиною, але не більше. Плач маленького сина дратував його найбільше. Одного вечора Діма повернувся додому без настрою. На його запитання: «Що на вечерю?», Світлана відповіла, що все в холодильнику, і він може сам собі розігріти. Вона провела всю ніч і день з сином, який плакав і вередував через біль у животику. Світлана була змучена, і вечеря чоловіка була останньою річчю, про яку вона думала.
Діма розлютився. Йому потрібно було, щоб їжа була подана негайно:
— Поклади вже його, приготуй мені нормальну їжу, або ти сильно втомилася за весь день нічого не роблячи?!
Діма почав кричати, але Світлана мовчки пішла в іншу кімнату. Раптом він підбіг до неї, різко повернув і вдарив по щоці. Після цього Діма вийшов із дому. А Світлана зрозуміла, що це був кінець їхнього сімейного життя. Вона почала збирати речі. Коли Діма повернувся додому, в будинку було тихо. Він подумав, що Світлана заспокоїла дитину. Але насправді вдома нікого не було. Тепер Діма залишився сам назавжди. Як би він не благав і не просив прощення, Світлана не змогла його пробачити. І хоч Діма не шукав іншої жінки, він не бачив у цьому сенсу, адже любив лише Світлану.