Валентина сиділа у вітальні з чашкою чаю, поволі перегортаючи старий фотоальбом. Кожен знімок зберігав маленькі спогади: весілля – такі молоді та щасливі, перша спільна відпустка, будівництво їхнього першого будинку. А ось знімок із племінниками Валі – Макаром та Артемом, яких вони з Федором завжди вважали майже своїми дітьми. Бог не дав їм власних дітей, тож племінники стали тим світлом, яке зігрівало їхнє життя. Валентина посміхалася, дивлячись на фотографії, і відчувала тепле умиротворення.
Федір тим часом працював у дворі, перевіряючи, як прижилися саджанці, які йому допомогли посадити Макар і Артем. Він з вдячністю думав про племінників: хлопці завжди були готові допомогти, не скаржилися на важку роботу, і завжди підтримували їх із Валентиною у всіх справах.
Коли сонце сховалося за горизонтом, Валентина піднялася, прибрала альбом на полицю і вийшла надвір. Федір сидів на лавці, потираючи руки після роботи.
– Як саджанці? – запитала вона, присівши поряд із чоловіком. – Приживаються?
– Так, дякувати Богу, – відповів Федір, потягнувшись. – Макар обіцяв приїхати наступного тижня, допомогти прокласти систему поливу. І хоча хлопці завжди такі зайняті, вони знаходять час для нас.
Валентина кивнула і тихо зітхнула.
– Вони дійсно допомагають. Я все думаю… Ти розумієш, що нам потрібно буде вирішити, кому залишити все це, коли нас не стане?
Федір насупився, почувши ці слова. Вони обидва знали, що це питання рано чи пізно треба буде обговорити, але відкладали його на потім.
– Так, я розумію, – відповів він тихо. – Але чому ти заговорила про це саме зараз?
– Час іде, – сказала Валентина. – Ми не молодіємо, а добра у нас накопичилося за ці роки чимало. І все це треба буде комусь залишити. Я довго думала, як усе справедливо поділити, щоб нікого не образити.
– І як ти собі це уявляєш? – запитав Федір, уважно дивлячись на дружину.
– Макар та Артем багато роблять для нас, – почала вона. – Вони завжди тут, коли потрібна допомога, завжди підтримують нас. Думаю, буде справедливо залишити їм більшу частину.
– Але Оксана теж допомагає, – заперечив Федір. – Вона завжди була нам близькою, ми для неї як другі батьки.
Валентина скептично подивилася на чоловіка. Оксана, його єдина племінниця, ніколи не допомагала по господарству. Вона приїжджала лише тоді, коли їй щось було потрібно, часто просячи гроші або підтримку. Але Федір був упевнений, що вона робить це з любов’ю.
– Вона приїжджає тільки тоді, коли їй щось потрібно, – тихо сказала Валентина. – Макар і Артем завжди поряд, коли нам важко. Хіба це не різниця?
Федір зітхнув, відчуваючи, що його аргументи слабшають.
– Оксана справді потребує нашої підтримки. У неї немає чоловіка, та й робота не ладиться… Вона завжди щира з нами.
– Справа не в цьому, – відповіла Валентина, її голос був м’яким, але впевненим. – Макар і Артем заслужили більше. Вони справді підтримують нас, а Оксана завжди лише просить.
Федір був готовий заперечити, але в цей момент до них підбіг їхній собака Бім, радісно махаючи хвостом.
– Бачиш, навіть Бім відчув, що ми на межі сварки, – усміхнувся Федір.
– Так, – усміхнулася Валентина, обіймаючи чоловіка. – Але все одно нам доведеться вирішити це питання.
– Я знаю, Валю. Просто давай подумаємо ще трохи. Може, знайдемо компроміс, – погодився Федір, притискаючи дружину до себе.
Невдовзі Валентині довелося поїхати на конференцію. Вона повернулася додому раніше терміну і планувала приємно здивувати чоловіка. Але те, що вона побачила, змінило її життя назавжди. Зайшовши до будинку, вона виявила молоду жінку в її халаті, з її чашкою в руках. Незнайомка безсоромно заявила, що є коханкою Федора. Валентина відчула, як світ навколо неї перевернувся.
Коли Федір повернувся додому, вона одразу сказала йому про те, що сталося. Спершу він не міг повірити почутому, але поступово картина почала складатися. Після дзвінка до дільничого стало відомо, що всю цю змову підлаштувала Оксана, намагаючись посварити їх і отримати спадщину.
Валентина та Федір були приголомшені. Їм важко було повірити, що Оксана, яку вони любили як свою дитину, пішла на таке заради грошей.
Однак ця правда зміцнила їхні стосунки, і тепер вони знали, кому довіряти. Макар і Артем залишилися єдиними спадкоємцями, а Оксана втратила все, що могла мати.