– Сергію, не забудь купити торт «Медовик» і фрукти до вихідних, – нагадала Віра своєму чоловікові.
– А навіщо це? У нас що, якесь свято? – запитав Сергій, виглядаючи розгубленим.
– Ну, ти ж не забув? У суботу приїжджає мама зі своїм новим чоловіком. Вони тепер тут житимуть, – нагадала йому Віра.
Чоловік Віри був добрий, але часто слухав її неуважно.
– У сенсі «житимуть тут»? У нас квартира ж невелика, – здивувався Сергій.
– Та не буквально тут, Сергію! Просто мама вийшла на пенсію, більше не працює, одружилася і вирішила переїхати ближче до нас, у наше місто.
– Зрозумів, Віро, куплю торт і фрукти, – пообіцяв Сергій.
Проте всередині його охопило здивування і настороженість. І не дарма.
Маргарита Іванівна, його теща, завжди здавалась йому не просто «залізною леді», а «залізобетонною мадам».
На щастя, бачив її Сергій не часто, бо вона жила в сусідньому місті та працювала на залізниці. Займала там високу посаду і цікавилася, по суті, тільки своєю роботою.
Маргарита Іванівна при кожній зустрічі полюбляла розповідати, як керує своїми працівниками. І виглядала при цьому тріумфуюче, бо ті, хто припускався помилок, швидко відповідали за це.
Сергій слухав ці історії і подумки радів, що йому пощастило не працювати під її керівництвом.
Теща завжди знала, хто і в чому винен, могла звільнити будь-кого або позбавити премії. Тому новина про її переїзд налякала Сергія.
«А раптом вона всю свою енергію перенаправить на нашу родину?» – подумав він.
Їхній син Денис цього року йде до першого класу, і Сергій побоювався, що тепер теща почне активно брати участь у його вихованні.
Віра, на відміну від чоловіка, дуже зраділа приїзду матері. Вона уявляла, як Маргарита Іванівна буде забирати Дениса зі школи, водити на прогулянки, годувати обідами і допомагати з уроками. Це було б дуже зручно, бо Вірі не довелося б після роботи поспішати до школи.
Тобто теща тепер мала бути в них майже щодня – перспектива, яка не надто тішила Сергія. Але свої побоювання він дружині не озвучив. Віра була лагідною і м’якшою за свою матір, але коли справа стосувалася Маргарити Іванівни, могла образитися.
Та ще одне питання не давало спокою Сергію – а хто цей новий чоловік тещі? Хто б це міг бути, щоб одружитися з такою сильною жінкою?
Отже, коли в суботу вранці пролунав дзвінок у двері, Сергій, хоч і змусив себе ввічливо посміхнутися, не міг приховати напруги.
– Це мама приїхала! – радісно вигукнула Віра, кинувшись до дверей.
Вона відчинила їх і… здивовано повернулась до чоловіка, ніби запитуючи: «Хто це?»
На порозі стояла незнайома жінка з коротким русявим волоссям і приємною усмішкою. Біля неї був великий чоловік з об’ємною сумкою. Сергій ледь упізнав свою тещу.
– Діти, як же я скучила за вами! – з радісною інтонацією промовила жінка голосом Маргарити Іванівни.
Чоловік, який тримав сумку, простягнув Сергію руку та сказав:
– Привіт, зятю! Молодець, який ти сильний!
Маргарита Іванівна обійняла спочатку дочку, потім зятя і внука. А Віктор Петрович, новий чоловік тещі, пішов на кухню і дістав із сумки домашні соління та інші закуски.
– А як же ж! Тепер ми всі – рідня, – сказав Віктор Петрович, усміхаючись.
Сергій спочатку не міг повірити, як такий простий чоловік, як Віктор, міг завоювати серце Маргарити Іванівни. Але згодом дізнався історію їхнього знайомства – і зрозумів, що з таким чоловіком теща нарешті відчула себе щасливою і коханою.
З того часу їхня родина зазнала великих змін, і Сергій відчув справжнє полегшення, адже його теща стала не лише коханою жінкою, але й чудовою бабусею, яка проводить час із онуком і навіть полюбила риболовлю!