— Я ніколи не розуміла цього: мої стосунки зі свекрухою завжди були прохолодними, — ділиться 32-річна Вероніка. — Ми з нею не подобаємося одна одній, і не бачу сенсу в її «допомозі». Я прямо сказала, що її допомога не потрібна, але вона наполягала! Учора у нас була телефонна перепалка, і я кричала, мов божевільна! — Ох, варто було б не хвилюватися… Ти ж вдома, лікар призначив постільний режим для збереження здоров’я дитини. Що він сказав? Уникай стресів, тримайся в спокої… — Як можна не хвилюватися, коли я прошу її піти, а вона майже лізе у вікно? Я лежу, почуваюся неважно, вдома бардак — і що з того? Дитина грається, чоловік зранку її погодував, ми маємо, що поїсти.
«Я приїду, привезу продукти та ліки, зварю компот для Анечки і котлети для тебе на вечерю», — сказала вона. Я ж чітко відповіла: «Мені цього не потрібно!» Вероніка і її чоловік разом уже сім років, виховують п’ятирічну доньку Анечку та чекають на другу дитину. Вагітність протікає непросто: до половини терміну Вероніка вже двічі була в лікарні. Минулого тижня її виписали з умовою дотримуватися постільного режиму і не хвилюватися. Лікарняний їй не потрібен, оскільки вона не працює.
Чоловік заробляє достатньо, і вони домовилися, що вона присвятить час родині. Доньку Вероніки тимчасово забрали з садочка, щоб уникнути можливих хвороб. — У перший же день після виписки свекруха прийшла, поспішала підмітати підлогу! — обурюється Вероніка. — Я її п’ять разів попередила, що допомоги не потребую. Але вона все одно приїхала і заявила: «Можеш не прибирати, я бачу, що тут усе в пилюці!» Довелося буквально вирвати відро з її рук. Потім вона пожалілася чоловікові, що я була «в істериці». Добре, можливо, істеричка, але дайте мені спокій із моїм безладом! Я думала, вона заспокоїться на кілька тижнів.
Але ні! Вже після вихідних знову дзвонить і заявляє: «Я приїду допомогти, зварю вам компот!» Свекруха Вероніки, звісно, керується добрими намірами, але зараз її допомога не потрібна. Вони, як то кажуть, не зійшлися характерами з самого початку. Людмила Іванівна, ймовірно, уявляла собі іншу невістку — таку, що слухатиме всі поради, записуватиме рецепти та дотримуватиметься всіх настанов. Але Вероніка має інший характер. — Я хотіла б налагодити наші стосунки, — зніяковіло каже свекруха, але Вероніка цього «налагодження» не потребує.
— Ми з чоловіком живемо окремо, не залежимо від свекрухи, — пояснює Вероніка. — Я не фанатка домашнього господарства і не прагну стерильної чистоти, але всі свої обов’язки виконую. Моя дитина доглянута, розвинута, ми ситі і не стоїмо по коліно в бруді. Я не потребую сторонньої допомоги. Чому ви приходите до мене, коли я чітко пояснила, що не потребую допомоги? Вероніка радо прийняла б свекруху, якби та просто побавилася з онукою і пішла. Але та не зупиняється: намагається прибирати, готувати, прати. Гра з онукою для неї — не допомога.
Сусідка якось сказала: — Хотіла б я таку свекруху! Приходить, підлогу миє, котлети ліпить — мрія! — Забирай її до себе! — сміється Вероніка. — Хай краще вона вам допомагає, а не мені.
Вероніка вважає, що у неї є чоловік, який, якщо необхідно, сам може приготувати, прибрати, сходити за продуктами. Загалом, він і так справляється. — Уже сім років я кажу їй, що якщо знадобиться допомога, я попрошу! — зітхає Вероніка. — Але вона не розуміє, доки їй не нагримаєш! Можливо, вона хоче допомогти синові, шкодуючи його. Вона уявляє, що син після роботи бачить безлад і не знає, чи прибирати, чи вечерю готувати. Людмила Іванівна готова допомогти, щоб полегшити життя сину, а не невістці.
На чиєму боці ви в цій ситуації? Підтримуєте невістку, яка вважає, що допомога зайва і не варто втручатися в чужий дім? Що думаєте про цей конфлікт?