Виростила двох дітей, але на старості залишилася одна в свої шістдесят п’ять років. У мене велике господарство: просторий город із власними овочами, кози, корови, курочки – усе своє, домашнє. Та тільки сили вже не ті, важко за всім доглядати, ноги болять. І це не дивно, адже я все життя працювала, не покладаючи рук, щоб мої діти ні в чому не мали потреби! Заміж виходила молодою та наївною дівчиною за сільського залицяльника. Проте через кілька років він втік до міста до багатої коханки, залишивши мене з двома дітьми.
Бог йому дав гарне обличчя, а совісті не додав. Аліментів не платив, нас не провідував, просто забув про нас! Довелося самій справлятися з усіма труднощами. З рідних залишався лише батько, старенький пенсіонер, який особливо допомогти не міг. Я була наймолодша в родині, тож працювала на сусідській фермі й водночас розвивала власне господарство. Змогла забезпечити дітям навчання в місті. Але, схоже, діти пішли в батька — дісталися міста й про матір та село забули.
Телефонують від сили кілька разів на рік. Самій важко й самотньо, але гордість не дозволяє виливати їм свої образи. Знайшла для себе інше рішення — взяла на виховання сирітку Юлю. Їй двадцять років, залишилася сама після того, як батьки загинули внаслідок нещасного випадку. Юля — добра й працьовита дівчина. Половину своєї пенсії я їй віддаю, а вона допомагає мені по господарству. Дізнавшись про це, діти подзвонили з претензіями, наговорили різких слів. Після цього я вирішила: усе своє майно залишу Юлі.