Моя бабуся завжди вчила, що з чоловіком треба бути чесною і доброю. Вона з дідусем прожила довге й щасливе життя, царство їм небесне. Але, бабусю, часи дуже змінилися. Я зрозуміла, що довіряти можна лише собі, ще коли мене покинув хлопець під час навчання в університеті.
Після закінчення навчання я знайшла роботу у фірмі свого шкільного друга, яка займалася виробництвом меблів. Працювала там бухгалтером, хоча за освітою була економістом, і час від часу виконувала завдання за спеціальністю. Зарплата була пристойна. Через рік після випуску я вийшла заміж і народила сина. Після декрету, коли віддала хлопчика до дитячого садка, повернулася на роботу.
На той час фірма зіткнулася з серйозними труднощами, які загрожували банкрутством. Планувалося скорочення штату, і моє ім’я стояло першим у списку. Але я знала, що можу допомогти врятувати ситуацію, розробивши план дій для виходу з кризи. Поговорила з керівництвом, запропонувала свій план, і, на щастя, все вдалося. Фірма відновила прибутковість, а мене підвищили й суттєво збільшили зарплату — у п’ять разів.
Чоловіку я сказала, що мені підвищили зарплату, але суми не називала.
Минуло дев’ять років. Більшу частину своєї зарплати я відкладала на банківський рахунок, збираючи гроші на квартиру для сина. І совість мене зовсім не мучила, адже це було для його майбутнього.
Кілька місяців тому я дізналася жахливу правду: у чоловіка виявилася коханка і трирічна дочка. Я вирішила обійтися без сварок і скандалів. Спокійно подала на розлучення.
Моє сімейне життя закінчилося. Але я не шкодую, що свого часу не послухалася бабусиної поради й не довірилася чоловікові. Ті гроші, які я відкладала в банк, стали моєю «фінансовою подушкою» й допомогли пережити розлучення безболісно.
Сьогодні я — незалежна жінка зі своєю квартирою, хорошою роботою й великою зарплатою. У мене є син, і цього мені достатньо. Чоловік мені більше не потрібен.