Мою сусідку Марину виховувала лише бабуся. Батьків у неї не було від самого народження: мати померла після пологів, а батько не зміг пережити втрату й пішов за нею. Бабуся виявилася сильною жінкою, яка взяла на себе весь тягар виховання онуки.
Коли Марина навчалася у старших класах, у неї зав’язався роман із хлопцем із заможної родини. Він був у нашому містечку лише проїздом. Коли хлопець дізнався, що Марина вагітна, причому прямо перед шкільним випускним, він дав їй гроші, щоб вона позбулася дитини. Але Марина твердо вирішила, що цього не зробить.
На його гроші вона купила коляску та ліжечко, а дитину народила самостійно. Ба більше, на світ з’явилися одразу дві дівчинки. Єдиною, хто підтримав Марину в цей нелегкий час, була її бабуся. Усі інші відвернулися: подруги перестали з нею спілкуватися, учителі засуджували, а сусідки шепотіли за спиною.
Незважаючи на осуд і труднощі, Марина почала підробляти, де тільки могла. Вона мила підлогу, працювала посудомийкою, і хоч дуже втомлювалася, але знала, що має прогодувати двох маленьких доньок і бабусю. Коли дівчатка пішли до садочка, Марина вступила до університету. Увечері вона продовжувала працювати в кафе, миючи посуд.
В університеті вона познайомилася з Олегом, який щойно повернувся з армії. Вони обидва були старшими за своїх однокурсників, а тому дивилися на світ більш зріло та відповідально. Олег почав багато допомагати Марині, і хоча вона спочатку сприймала його як друга, виявилося, що він відчуває до неї щось більше.
Через пів року Олег зізнався Марині у своїх почуттях, які виявилися взаємними. Після закінчення університету вони розписалися, і Олег не злякався того, що у Марини вже було двоє дітей. Згодом у них народився спільний син.
Так і склалася велика та щаслива родина, яку збудували Марина й Олег, незважаючи на всі труднощі.