Ми з чоловіком вирушили влітку на дачу, щоб упорядкувати квітник. В цей час до нас пожити попросилася невістка із сином. Справа у тому, що у своїй квартирі вони затіяли ремонт. Коли ми повернулися, переступивши поріг будинку, ошелешено змерзли. До нас вийшла невістка, на її обличчі сяяла радісна посмішка.
— Ніно Петрівно, а я тут влаштувала у вашій квартирі генеральне прибирання і викинула весь мотлох, який ви так старанно копили! Після такої заяви я схопилася за серце. Зі страхом пройшла вперед, щоб оглянути квартиру. У мене на очах сльо зи навернулися після побаченого. Вона викинула всі старі іграшки мого Ігоря, весь потрісканий посуд, дірявий одяг, старі зошити моїх дітей, їхні малюнки, поношене взуття.
Все це було для мене цін ним, це було джерелом для спогадів та радості про минулі часи. Я того дня до вечора проnлакала. Чоловік намагався мене втішити. — Ніно, а може все-таки це все на краще? Тепер ми маємо багато місця для інших речей! Дивись як багато місця та простору звільнилося! Я зовсім не поділяю його думки. До останніх подій я вважала, що невістка мені як дочка, а ось як вона зі мною обійшлася.