Моїй подрузі Валерії сорок чотири роки. У неї дорослий син. Вона вийшла заміж у двадцять років, за однокласника. За кілька років розлу чилися, а квартиру купили до весілля. Половину rрошей дали батьки Колі, іншу половину батьки Лери, але оформили на свекра. Ось і довелося Лері після розлу чення повертатися до батьків. Тільки коли синові, Женьці, було чотирнадцять років Лера змогла купити однушку в kредит. Два роки ще знадобилося, щоб зробити ремонт. За кілька років Лера стала зустрічатися з Андрієм. Він був старший за Леру, розлу чений, двоє дітей. Минув рік, з’їхалися. Син був не проти.
Андрій менше заробляв, ніж Лера. Та ще й алі менти платив колиաній. Лера хотіла двокімнатну квартиру і всі ці роки відкладала rроші. А однушку хотіла залишити синові. Він уже дорослий, настав час і йому мати свій кут. Андрій, певне, не збирався робити Лері пропозицію. Але її це влаштовувало. У неї в планах не було народ жувати в сорок, та й у РАГС бігти теж не хотілося. Так і жили доти, доки не стало дідуся Лери. Бабуся давно поме рла, тож дід заповів свою квартиру дочці та онуці порівну. Мати не захотіла своєї частки. Оскільки квартира була старою, Лера вирішила продати її та купити нову, трикімнатну.
Заощадження Лери теж знадобилися. І тут Андрій зробив пропозицію Лері. Він твердив, що квартиру потрібно купувати після РАГСу. Він допоможе із ремонтом. Може навіть сам зробити, не чужі ж будуть. — Одного разу я вже ходила до РАГСу. Мене й так усе влаштовує. Мені вже сорок чотири. Я скоро онуків маю ростити, а не думати про весілля. Вони посва рилися. Лера, звичайно, боя лася, що він розлу читься і ділитиме квартиру, яка ніяк не належить йому. – Я його люблю, а він мене. Живемо добре, і з сином лади. Ось що йому не вистачає? — ніяк не розуміла Лера.