Нещодавно на вечірці я познайомилася з одним із чоловіком. Він узяв мій телефон і за два дні зателефонував мені. Ми поговорили і він попросив про зустріч. Я збиралася їхати на дачу та запропонувала йому поїхати зі мною. Він не відмовився. Я подумала, що це буде чудова можливість дізнатися одне одного ближче. Я вирішила приготувати шашлик. На моїй дачі є така можливість. У мене кредит, гроші розтягую до зарплати, і в холодильнику остання курка, яку розраховувала використати кілька тижнів. Я купила свіжий хліб із пекарні, що знаходиться біля мого будинку, замаринувала курку та поїхала.
Він попросив забрати його, бо не має машини. Я під’їхала до його будинку. Він вийшов із порожніми руками. Сів у машину, привітався і одразу сказав: «Сподіваюся, у тебе є там пожерти». Я сказала, що в мене немає нічого, не сказала, що збираюся приготувати шашлики. Він сказав, що треба зайти до крамниці. Я зупинила машину біля магазину, він увійшов туди і вийшов із пакетом. Не сказав, що взяв. Приїхали на дачу, посмажили картоплю, курку, приготувала овочевий салат. Я накрила стіл на двох. Він поклав на стіл доширак та хліб, які купив у магазині.
Наприкінці вечора заявив, що він забере собі додому свій хліб та доширак. Звичайно, я не відмовила. Ми з’їли мою курку і картоплю, він поклав у пакет свій хліб і доширак та ще й те, що залишилося на столі. Подивився на мене й усміхнувся. Я була в աоці. Ми доїхали до міста і я сказала, що у нас нічого не вийде, бо ми надто різні, що між нами немає нічого спільного.
Це було моє перше та останнє побачення з ним. Скажіть, будь ласка, навіщо мені таке щастя? Я була глибоко розча рована. Чула багато історій, але щоб чоловік купував доширак на першому побаченні — такого ще не зустрічала. Не знаю тепер, сміятися чи nлакати.