Син Клавдії, одружившись вдруге, привіз нову дружину та її дванадцятирічну дочку Люду, щоб познайомити їх із матір’ю. Це сталося на початку липня. Коли після вихідних сім’я збиралася повертатися до міста, вирішили залишити Люду на тиждень у селі з Клавдією. Вже в понеділок вранці бабуся попросила онуку:
– Людо, сходи по воду до колонки.
– Куди? – здивувалася дівчинка. – Бабо Клаво, у тебе ж на кухні кран є!
– Кран є, але води в ньому немає. Слюсар Сашко перекрив воду. Каже, що треба міняти вентиль, але все ніяк не зробить цього.
– Нікуди я не піду. Вода з крана має текти! – вперто відповіла Люда.
– Ну тоді тобі доведеться вмиватися дощовою водою, он у бочці є, – відповіла Клавдія.
– Але ж там черв’яки!
– Іншої води немає, – спокійно сказала бабуся.
Зрештою Люда здалася і пішла за водою. Спершу принесла трохи для вмивання, потім для приготування їжі, і так ще кілька разів. Після шести походів до колонки Люда запитала:
– А де живе цей слюсар?
– Он у тому будинку, – показала Клавдія.
Люда рішуче пішла до будинку слюсаря. Бабуся спостерігала, як онука про щось поговорила з дружиною Сашка, а потім вирушила в бік поля. За двадцять хвилин Клавдія почала хвилюватися і вирушила шукати Люду. Але назустріч їй на тракторі під’їхав Сашко, а поруч з ним сиділа усміхнена Люда.
– Твоя шантажистка? – запитав Сашко з усмішкою.
– Моя. А що вона накоїла? – поцікавилася Клавдія.
– Бігала перед комбайнами, не давала працювати, кричала: «Всі колеса проколю, якщо водопровід не полагодите!» І махала гвіздком. От їду ставити вам новий вентиль.
Сашко засміявся і додав:
– Якби таких ділових дітлахів було десять-п’ятнадцять, село за тиждень було б невпізнанним! Ну що, бандитко, хочеш покерувати трактором?
– Ага! – зраділа Люда.
– Ну тоді поїхали туди, – показав напрямок Сашко.
Люду насилу відвезли назад до міста 30 серпня. Вона зовсім не хотіла їхати, бо тут у неї залишилося ще стільки незакінчених справ. Але в школу теж треба було йти…