Здавалося, я була щаслива у шлюбі. Але разом ми прожили недовго — чоловік мене залишив, забрав усі наші заощадження на власне житло та просто зник. Я залишилася одна на орендованій квартирі з шестимісячною донькою на руках. Не знаю як, але про це першою дізналася моя свекруха. Я думала, вона приїде сваритися, але, тільки переступивши поріг, вона сказала:
— Збирай речі, переїдеш із онукою до мене жити.
Я спробувала відмовитися — було дуже незручно, адже ми зі свекрухою не мали теплих стосунків уже кілька років, ані доброго слова одна від одної не чули. Були лише закиди та образи. Проте тепер, коли я опинилася в біді, саме вона була єдиною, хто запропонував руку допомоги. Моя рідна мати відмовилася, сказавши, що для мене з дитиною в неї місця немає, бо й так у домі тісно. Моя старша сестра живе з дітьми у мами, і вона завжди на боці сестри.
— Дякую вам дуже, Людмило Анатоліївно. Я вам щиро вдячна, — ледь вимовила я, і це було перше щире «дякую» свекрусі.
— Облиш, ви ж мені не чужі, — відповіла вона, забираючи онучку з моїх рук. — Ходімо, красуне. Мама нехай збирає речі, а ми не заважатимемо їй. Поїдеш жити до бабусі, сонечко? Бабуся казочки на ніч розповідатиме, гулятиме з тобою, заплітатиме кіски.
Чуючи ці її слова, я не могла повірити своїм вухам. Вона ж раніше казала, що ця дитина не її сина і не підійде до «виродка». Я швидко зібрала речі, і того вечора ми переїхали до свекрухи. Людмила Анатоліївна звільнила для нас найбільшу кімнату, а сама перебралася в маленьку. Я була вражена. Вона сказала:
— Чому ти так дивишся? Дитині місце потрібне, скоро ж повзати почне. А мені багато простору не треба. Розташовуйтесь, вечеря буде за годину, щось смачненьке приготую.
На вечерю вона подала овочі на пару та варене м’ясо, пояснивши:
— Ти ж годуєш донечку, тож краще дієтичне, але якщо хочеш, можу приготувати щось інше.
У холодильнику я побачила цілу поличку баночок із дитячим харчуванням. Вона сказала:
— Пора, мабуть, підгодовувати нашу красуню, що скажеш? Якщо не подобається асортимент, то купимо щось інше, кажи мені, не соромся, — усміхнулася вона.
І тут я не витримала, розплакалася. Її доброта була такою несподіваною, що я була зворушена до глибини душі. Про нас із донькою ніхто так не дбав. Моя свекруха обійняла мене:
— Заспокойся, люба, все минеться. Чоловіки – вони ненадійні. Я й сама колись залишилася з твоїм Миколою на руках, коли його тато нас покинув і пішов до іншої. Ніколи не дозволю, щоб моя внучка росла так само без підтримки. Ну, досить плакати! Зараз ти потрібна своїй донечці, як ніколи.
Мені було важко зупинити сльози, я щиро дякувала свекрусі, навіть не підозрюючи, що вона здатна на таку турботу.
— Заспокойся, прошу тебе. Все буде гаразд. Це моя провина, що виростила такого безвідповідального сина, от і виправлятиму його помилки. Ти для донечки найголовніша зараз. Іди спати, а завтра буде новий день, — сказала вона, підтримуючи мене.
Коли донечці виповнився рік, ми святкували день народження втрьох: я, дочка та Людмила Анатоліївна. Коли доня спала, ми з бабусею пили чай із тортом, аж раптом пролунав дзвінок у двері. Свекруха пішла відчиняти, а на порозі був мій чоловік із новою дівчиною.
— Мамо, це Наталя. Ми хотіли б попросити вас дозволити нам пожити в вас кілька місяців, доки у мене не вирішаться питання з роботою, — сказав він.
Почувши його голос, я занервувала, думаючи, що свекруха нас вижене, а його пустить. Сльози набігли на очі, тільки-но я уявила таку ситуацію. Але Людмила Анатоліївна відповіла:
— Забирайтесь обидва! Ти залишив дружину з немовлям без копійки, а тепер маєш нахабство приходити сюди? І дівчину свою забирай, бо колись і ти її з дитиною можеш залишити так само, як колись мене з Миколою!
Я зрозуміла, що дуже помилялася в цій жінці, яку колись вважала своїм ворогом. Людмила Анатоліївна стала мені ближче, ніж рідна мати. Ми прожили разом сім років, поки я вдруге не вийшла заміж. Мій новий чоловік любить мою донечку, як рідну. На нашому весіллі Людмила Анатоліївна зайняла почесне місце мами нареченої. Тепер моя доня ходить до школи, а невдовзі в нас народиться синочок, якого бабуся з нетерпінням чекає. Вона стала для мене справжньою мамою, і я бажаю їй здоров’я та щастя, бо її підтримка та любов зробили наше життя світлішим.