У нашому класі «А» була дівчинка на ім’я Наталя. Від самого першого класу вона виділялася серед інших своєю надмірною вагою. Її статура була настільки помітною, що вона здавалася квадратною. Перша наша вчителька, Ольга Пилипівна, з дитинства привчала нас до поваги до кожної людини. Наталю сприймали як звичайну ученицю, і ніхто не сміявся над нею через її зовнішність. Ми всі звикли до того, що вона трохи більша за інших. Однокласника Сашка, який мав проблеми зі слухом на одне вухо і не зовсім чітко говорив, також ніколи не кривдили. Ольга Пилипівна завжди нагадувала, що всі діти різні, і кожного треба поважати. Таке виховання залишилося з нами аж до випуску, клас завжди тримався дружно.
Наталя подобався один із наших однокласників, і всі ми про це знали. Але нікому й на думку не спадало сміятися з її почуттів. На випускному, коли вручали атестати, багато хто отримував квіти від рідних та друзів. Мама Сашка плакала, думаючи, що окрім неї ніхто не подарує синові букет. Однак, коли Сашкові вручали атестат, весь клас піднявся й подарував йому не тільки квіти, але й бурхливі оплески. Очі його мами сяяли від щастя.
Минуло кілька років. Тепер уже мій син пішов до першого класу. Під час першого дзвоника я помітила, що в їхньому класі є дві дівчинки з надмірною вагою. Повернувшись додому, я пояснила синові, щоб він не сміявся з цих дівчаток. Але на перших батьківських зборах мама однієї з дівчат, Валі, плакала, бо її доньку ображають. Дівчинка навіть не хотіла ходити до школи через постійні насмішки. Друга дівчинка, Галина, навпаки, давала відсіч кривдникам. Хлопці, які її дражнили, самі ставали жертвами її відповідей. Дійшло до того, що батьки цих хлопців приходили до школи зі скаргами на Галю.
Мама Галини говорила, що в доньки бойовий характер, і вона не дозволить себе ображати. Дві дівчинки, а такі різні. За рік батьки перевели Валю в іншу школу, сподіваючись, що там її не ображатимуть. Галина ж навпаки, виборола своє місце в класі. Зараз із нею намагаються дружити всі, навіть хлопці. Якщо хтось посміє криво подивитися у її бік, одразу відповість перед нею. Ось такі різні долі та характери. Найголовніше — навчитися захищати себе і не дозволяти себе ображати. Порівнюючи своє дитинство і дитинство мого сина, можу сказати, що багато чого залежить від вчителів. Саме вони повинні навчити дітей поважати інших і правильно ставитися до різноманітності людей.