З Богданом ми прожили в шлюбі п’ять років, і щасливими були тільки перші два. Потім наче підмінили чоловіка: він став черствим і байдужим. У нас народилося двоє синів — Данило та Андрій, але Богдан майже не брав участі у їхньому вихованні. Суперечки між нами не припинялися, а все почалося одного дня, коли я прийшла з роботи на дві години раніше через підвищену температуру.
Зайшла до квартири і побачила біля порога жіночі черевики. Увійшла в кімнату, і те, що побачила, мене шокувало: Богдан був з іншою жінкою. Вона швидко пішла, а чоловік навіть не спробував виправдовуватися — просто пішов за нею. Я довго не могла прийти до тями, але вечір настав, і треба було забирати хлопців з дитсадка. Я не знала, що робити далі. Сказати Богдану піти? Але ж ми жили в його квартирі, і з малими дітьми мені не було куди йти. Він повернувся пізно ввечері, і навіть не звернув уваги на мій сумний настрій, сказав, що в усьому винна я. Це був переломний момент — він зрадив, але звинуватив мене.
Ми сперечалися всю ніч, кожен звинувачував іншого, і відтоді наше життя дало тріщину. Я розуміла, що виростити двох синів без батька непросто, тому спробувала примиритися з його вчинком, але довіри вже не було. Подвійне життя Богдана не було секретом — мені про це говорили подруги й навіть його друзі. Згодом я зрозуміла, що нічого не втрачаю. Він не цікавився вихованням дітей і перестав допомагати фінансово.
Одного дня, коли я вкотре ділилася з подругою своїми переживаннями, вона порадила мені звернутися до старенької бабусі, яка шукала квартирантку. Бабуся не брала плату, лише просила допомогти з комунальними й доглядом за нею. Я вирішила спробувати і пішла до неї. Ми добре порозумілися, і бабусю навіть тішило, що в мене двоє синів.
Наступного дня, коли чоловік пішов на роботу, я зібрала речі й переїхала до бабусі. Виявилося, що без нього я не сумую, а навпаки, ніби розцвіла. Життя стало спокійним і яскравим, без постійних докорів і звинувачень. Хлопчики полюбили бабусю, і ми стали як рідні. Чоловік дізнався про мій від’їзд і почав дзвонити, обіцяючи, що не платитиме аліменти і більше не прийме мене назад. Але я просто перестала брати слухавку.
Минуло пів року. Тепер у мене спокійне і щасливе життя. Я зустрічаюся з прекрасним чоловіком, Тарасом, який добрий і турботливий. Він любить моїх синів, і вони чудово ладнають між собою. Іноді Богдан зустрічає мене і скаржиться, що його життя не складається, намагається знову перекласти провину на мене. Але це вже не його справа. Моє життя налагодилося, і я щаслива.