Я завжди пишалася своїм сином. Микола з самого дитинства виділявся серед інших. Учителі його хвалили, на всілякі олімпіади відправляли. Він закінчив школу із золотою медаллю та сам вступив до університету. А на третьому курсі отримав можливість поїхати до США за програмою студентського обміну.
Після повернення Микола швидко зробив успішну кар’єру. Він заснував свій бізнес, одружився і придбав гарний будинок. Згодом переписав цей будинок на мене, запевняючи, що так буде краще. Я завжди йому довіряла, тому без вагань погодилася. Його дружина Наталя була просто чудовою жінкою – ніжною та доброю. Я не могла натішитися такою невісткою.
Коли Наталя народила двійню, я їй допомагала, адже син завжди був зайнятий роботою. Через два роки Наталя завагітніла знову. Їй було важко, я це бачила, але вона всіляко старалася.
– Як ти все встигаєш? Двійнята, вагітність, і ще й господарство тримаєш, – запитувала я її.
– Хочу, щоб Микола мною пишався. Адже він такий успішний, – відповідала вона.
Після народження онучки моє здоров’я погіршилося, і я вже не могла їй допомагати. Настав карантин, і Наталя зовсім змарніла. Вони вирішили найняти няню, яка б знала англійську, щоб діти з дитинства вивчали дві мови.
Так у їхній дім прийшла Лєна. Молодій дівчині було лише 22 роки, але вона вже мала досвід роботи з дітьми. Наталя одразу довірилася їй, навіть не підозрюючи, ким вона є насправді.
Рік Лєна фактично жила з їхньою сім’єю. Усі їй довіряли. Але одного дня Наталя подзвонила мені в сльозах:
– Я застала Миколу в нашій спальні з Лєною. Він навіть не намагався виправдатися.
– Доню моя, заспокойся. Я зараз приїду!
Я відразу поїхала до невістки. Її біль мене розривав. Через стрес у Наталі погіршився стан, довелося викликати лікарів. Їй зробили заспокійливий укол.
З Миколою у нас була серйозна розмова.
– Мамо, це життя, усе трапляється, – сказав він.
– Ти що, голови не маєш? У тебе троє дітей і чудова дружина!
– Не така вона вже й чудова. І я не збираюся йти з сім’ї. Наталя має зрозуміти, що чоловіки – інші за природою.
– Що ти мелеш? Коли ти став таким?
Микола не хотів розлучатися, але й припиняти стосунки з Лєною не збирався. Він запропонував Наталі змиритися. Вона поділилася зі мною своїми сумнівами:
– Мені шкода дітей. Може, заради них варто це терпіти?
– Ні! Ти не повинна себе принижувати. Жени його!
Наталя мене послухала. Але Микола вирішив, що вона має залишити будинок разом із дітьми. Я цього стерпіти не могла.
– Так, синочку, будинок на кого записаний?
– На тебе, мамо, але це ж просто формальність.
– Тоді я переоформлю його на Наталю.
– Ти що, здуріла?
– Ні, це ти з розуму зійшов. Шукай інше житло зі своєю Лєною!
Микола образився, але я не могла вчинити інакше. Тепер я всіляко підтримую невістку. Вона ще не оговталася, але я переконала її подати на аліменти, адже виховати трьох дітей нелегко. Як гадаєте, я правильно зробила?
*Ця історія заснована на реальних подіях, про які розповів наш читач. Усі збіги з реальними іменами чи місцями – випадковість. Фото в матеріалі – ілюстративні.*