З дитинства я дуже любила вишивати хрестиком. Цього мене навчила бабуся, яка була справжньою майстринею. Але згодом захоплення залишилося в минулому — навчання, мрії стати юристом заполонили моє життя.
Та, як ви знаєте, юристів зараз дуже багато. Після випуску я так і не змогла знайти роботу за спеціальністю. Довелося кілька років працювати продавцем у магазині. Потім я вийшла заміж і пішла в декрет.
Коли моїй донечці виповнився рік, я почала шукати підробіток. Зовсім не мати власних грошей дуже важко, особливо морально. Ще й чоловік у мене такий, що за кожну копійку потрібно звітувати.
Знайти нормальну роботу з маленькою дитиною було неможливо. Щоб хоч якось відволіктися, я знову взялася за вишивання. На мамин ювілей подарувала їй вишиту власноруч сорочку. Мама була в захваті:
– Доню, це ж неймовірно красиво! Ти подумай, ти могла б вишивати на замовлення. Це зараз дуже цінується!
«І справді», – подумала я. – «Я це люблю, тож чому б і ні?»
Спочатку я брала замовлення від знайомих, а потім створила власну сторінку в соцмережах. Заробіток був невеликим, адже на одну сорочку йшло щонайменше два тижні, а в мене ще й мала дитина. До того ж я використовувала якісне домоткане полотно, щоб робота була гарною та довговічною.
Одного разу зателефонувала моя двоюрідна сестра Леся.
– Бачила твої вишиванки. Вони неймовірні! Можеш вишити сорочку для мене? Я надішлю фото. Звісно, заплачу, – сказала вона.
Я погодилася, адже це родичка. Але коли Леся надіслала фото, я була шокована. Це була дуже складна сорочка: довга, з повністю вишитими рукавами, справжній виклик.
Я працювала над нею три тижні. Вишивала ночами, аби зробити все ідеально. Хотілося, щоб сестра була задоволена. Коли робота була завершена, я вирішила сама віднести сорочку, щоб Леся приміряла і похвалила мене.
Сестра радо вдягнула вишиванку й вигукнула:
– Яка краса! Вона навіть краща, ніж на фото! Ти справжня майстриня! І скільки з мене?
– Лесю, для тебе — 2000 гривень.
– 2000 гривень за сорочку? І це ще по знайомству?
– Слухай, це дуже складна робота. Такі вишиванки коштують від 5 до 6 тисяч.
– Ой, не вигадуй. Її ціна — максимум 500 гривень!
– Тоді не бери, – відповіла я, забравши сорочку.
Після цього ми з Лесею більше не спілкуємося. Я продала цю сорочку на своїй сторінці за 4500 гривень. Покупчиня була настільки задоволена, що одразу замовила ще одну для своєї мами.
А тим часом Леся розповіла всім родичам, яка я «жадібна» і «пихата». Мене це не зачепило. Я твердо знаю: свою працю треба цінувати.
А як ви вважаєте? Чи мали ви подібні ситуації з родичами? Що робити в таких випадках?