Скільки пам’ятаю себе, завжди хотіла мати сестру. З нею можна було порадитись, вона була б моєю найкращою подругою, з нею можна було б попліткувати. Вже студенткою я дізналася, що маю зведену старшу сестру по батькові. Але тато не захотів про неї говорити… Я вже була заміжня, жили окремо, у нас росли двоє діточок, коли одного разу rінеколог, у якого я була на прийомі, запитала: — У вас є родичка на ім’я Катерина? Просто у вас таке рідкісне прізвище. А з Катею ми навчалися на одному курсі.
Так я дізналася, що моя сестра ліkар та про роки її навчання у медінституті. Ні номера телефону, ні інших даних rінеколог мені повідомити не змогла. Не знала. Але ж існує інтернет та соцмережі. Я рішуче взялася за пошуки сестри. Почала розшукувати там випускників медінституту. Вийшла на знайому, яка навчалася у ті ж роки, що й Катя. Розповіла їй про все, що знала. Залишила свій телефон із проханням передати його сестрі. Довго чекала на дзвінок Каті, але його все не було. Якось мені подзвонили з незнайомого номера. — Здрастуйте, я говорю з Христиною? — Запитала жінка. — Добрий день. Так це я. А хто говорить? — Здивувалася я.
— Я Катерина. Ви передали свій телефон моїй однокурсниці, з проханням зателефонувати… Того ж дня ми з Катею зустрілися. Я відразу запросила її до себе додому, але вона наполягла, щоб ми зустрілися наодинці, і спокійно поговорили. Ми застрягли в кафе години на чотири. Не могли наговоритись. Нас привів до тями дзвінок від мого чоловіка, який цікавився де я зникла. Ми з Катею домовилися, що наступного дня вони приїдуть до нас із чоловіком та дітьми… Так у мене з’явилася старша сестра, з якою ми дуже дружні. Дружимо сім’ями. Часто разом відпочиваємо на природі. Катя у мене – супер-сестра. Дуже шкода, що я не знала її раніше.