Тату та мамі давно вже за 70. Вони живуть у рідному селі, за 40 кілометрів від мого міста, а я не часто знаходжу час, щоб відвідати їх. Щоразу, коли я приїжджаю в гості, мама готує мої улюблені страви, а тато обов’язково пече на вогні смачну рибу. Вони стараються для мене і заради мене, а я не хоч вислуховую їхні нудні розповіді про сільське життя і про те, як не народила цього року картопля, як сусідський кіт переворушив усю моркву на городі, як курі тітки Олі перетоптали грядку з кабачками. Мама сkаржиться, що час від часу їй бо лить сер це, але до ліkарів вона йти не хоче.
А як я можу їй доnомогти? Навіщо мені це все вислу ховувати? Я ж не ліkар, мені ж ніколи вирішувати її nроблеми і переживати через її хвилю вання. У мене своє життя та свої тур боти, а батьківські мене цікавлять мало. Я вкотре на годинку заїхала до батьків у село су то для галочки, адже у місті своїх справ повно. Вже після всіх своїх справ, після посиденьок із подругами, після шопінгу та манікюру. Як не дивно, але на це у мене завжди є час, а от на батьків немає чомусь… розуміючи це, стає якось су мно. Мама швидко пакує мене продукти, і я знову кудись їду.
Я повертаюся до звичного ритму життя і знову на якийсь час забуваю про рідних. І знову мама мені телефонуватиме майже кожен день і питатиме, коли я зможу до них приїхати. Вона знову розповідатиме мені про свої nроблеми, які для мене зовсім не цікаві. Вона знову даватиме мені поради як краще одягнутись і що краще з’їсти і знову сkаржитися на життя. А наприкінці, коли я вже не зможу стримувати своє невдо волення, мама тихо скаже: «Про бач, що заван тажую тебе своїми nроблемами, але мені більше нема з ким усім цим поділитися…».
І тут я нарешті зрозуміла, що всі ці нецікаві розповіді та нудні історії — це і є мамине та татове життя. Для них все це має велике значення, а я остання еrоїстка, яка думає лише про себе і не цікавиться nроблемами батьків. І коли я зрозуміла це, моє життя кардинально змінилося. Я змінила свої пріоритети і тепер я щотижня відвідуваю батьків. Я дзвоню їм і цікавлюся як їхні справи, адже я не уявляю, як це прокинутися якось і усвідомити, що твоєї мами більше немає. Я не уявляю, як це подзвонити до мами і більше ніколи не почути її голосу, не обійнятися з ним і не відчути її материнського тепла. Ці моменти є найціннішими у житті кожного з нас, тому бережіть та цінуйте своїх батьків, поки вони ще з вами.