Ніна вже третій рік одружена з Толею. Живуть вони в місті у своїй квартирі, і зі свекрухою мають хороші стосунки. Та й як не мати, якщо Марія Степанівна живе окремо у власному будинку в селі. Щовесни вона кличе молодих на допомогу з господарством: прибрати двір після зими, перекопати город, посадити, полити. Цього року Толя вирішив заперечити:
— Навіщо нам горбатитися на твоєму городі, якщо ми все можемо купити в магазині?
Однак мати образилася, мовляв, син не хоче допомогти своїй матері. Толя здався і погодився. Приїхали до неї в суботу.
— А де Галя з чоловіком? Чому не приїхали? — запитав Толя про сестру.
— Та вона захворіла чимось, боїться нас заразити, — відмахнулася свекруха. Толя не повірив, адже його сестра рідко коли допомагала матері, але вирішив не сперечатися. Вони взялися до роботи й працювали до пізнього вечора. Після вечері свекруха попросила Ніну помити посуд, мовляв, сама почувається не дуже добре. Втомлені й змучені, Ніна з Толею пішли спати. Толя заснув одразу, а Ніна довго не могла заснути.
Раптом задзвонив телефон. Ніна почула розмову свекрухи:
— Та вони вже сплять давно. Половину роботи зробили, завтра решту завершать. Я ще Ніну змушу підлоги помити… А ви приїжджайте наступного тижня, відпочинете, шашликів насмажимо… Ні, Толю з Ніною кликати не буду. Ну ти ж моя донька, я про тебе піклуюся, а Ніна мені просто невістка, чого я повинна за неї переживати?
На ранок Ніна розповіла чоловікові про підслухану розмову.
— Збирай речі, ми їдемо додому, — твердо сказав Толя.
— Толенька, Ніночка, ви куди? Тут ще багато роботи, город не докопали! — занепокоїлася свекруха.
— Ось через тиждень Галинка з чоловіком приїдуть, нехай попрацюють на тебе замість шашликів, — відповів Толя. — Ми більше пальцем не поворухнемо.
Вони сіли в машину і поїхали додому.