Коли Ольга Захарівна постаріла і ледве могла ходити, її онук Артур із дружиною Галиною вирішили позбутися старенької. Родичів у неї більше не було, тому перекласти відповідальність на когось іншого не вийшло, а відправляти бабусю до будинку для літніх людей не захотіли – там треба було б платити за її утримання. Ось Артур і придумав обман. Він сказав бабусі, що її запрошує в гості племінниця, посадив її на потяг і відправив у невідомість. Так Ольга Захарівна опинилася на вокзалі в незнайомому місті, без грошей та підтримки.
Саме там її і побачив Стас. Він зжалівся над старенькою і вирішив забрати її до себе додому. Стас жив у маленькій квартирі на околиці міста разом зі своєю дочкою Анною, яку виховував сам з її народження. Після того, як вони нагодували і обігріли гостю, Ольга Захарівна розповіла їм свою історію. Анна, зворушена долею старенької, вмовила батька залишити її жити з ними.
Відтоді Анна доглядала за бабусею вдень, а ввечері слухала її життєві історії. Ольга Захарівна вперше за довгий час відчула любов і турботу. Вона була щаслива і не хотіла залишатися в боргу перед такими добрими людьми. Відчуваючи, що її дні вже добігають кінця, бабуся попросила Анну запросити нотаріуса, але не розповідати про це батькові.
Анна, нічого не підозрюючи, виконала прохання. Через три тижні старенька пішла з життя. А ще через кілька днів до квартири Стаса і Анни прийшов нотаріус. Виявилося, що Ольга Захарівна залишила їм у спадок все своє майно, серед якого була й трикімнатна квартира в центрі столиці, де на той час проживали Артур із Галиною.
Звичайно, онук і його дружина були розлючені і намагалися через суд довести, що піклувалися про бабусю. Але пояснити, як вона опинилася за 700 кілометрів від столиці, вони не змогли. Суд ухвалив рішення на користь Стаса та Анни.