Мій чоловік забрав у мене дітей, і суд змусив мене платити аліменти. Але я не здалася, змогла стати на ноги та помстилася колишньому своїми успіхами. Багато жінок бояться розлучитися через страх втратити дітей. Так сталося і зі мною. Я виросла у великій, але дуже бідній родині, де батьки не любили працювати, і ми ледве зводили кінці з кінцями. Старша сестра рано вийшла заміж, сподіваючись на краще життя, але її чоловік виявився жорстокою людиною. Брати тільки створювали проблеми, і ніколи не допомагали. Коли батьки пропили квартиру, ми були змушені переїхати до села.
Я теж рано вийшла заміж, думаючи, що втекла від труднощів, як і сестра. Мій чоловік, Ігор, працював на хорошій роботі та непогано заробляв. Його родина прийняла мене, але постійно нагадувала, що витягли мене «з болота» і що я маю бути їм вдячна.
Незабаром після весілля я завагітніла, і в нас народився син. Мати Ігоря не втручалася в наше життя, як інші свекрухи, але сам Ігор постійно мене критикував – то я погано готую, то погано прибираю. Він казав: «Сидиш вдома, прикриваєшся дитиною, а він лише спить. Кого ти намагаєшся обдурити?» Через два роки у нас народився другий син. Батьки Ігоря вирішили допомогти нам із покупкою більшої квартири, але Ігор був проти: «Це спільно нажите майно, і що буде, якщо ми розлучимося?» Ми так і залишилися жити у маленькій квартирі.
Згодом я вирішила вийти на роботу, але чоловік знову був незадоволений: «Нашим дітям потрібна ти, а ти хочеш віддати їх у садок?» Це стало останньою краплею, і я вирішила подати на розлучення, коли нашим синам було по п’ять і сім років.
Ігор сказав: «Йди, але я зроблю все, щоб діти залишилися зі мною.» Він виконав свою погрозу – суд залишив дітей йому, а я мала платити аліменти. У мене не було ні освіти, ні досвіду роботи, але я не здалася. За кілька років я змогла встати на ноги, взяла в іпотеку двокімнатну квартиру, платила аліменти й відвідувала дітей. Хоча свекруха та Ігор намагалися налаштувати дітей проти мене, вони бачили, як мені важко, і змогли зрозуміти мене й пробачити.
Одного дня Ігор сказав: «Бачу, добре влаштувалася. Чому не забираєш дітей до себе? Ти ж їхня мати.» Я відповіла: «Ти ж сам зробив усе, щоб вони залишилися з тобою. Тепер будь ласка, виконуй свої обов’язки. А я буду їх відвідувати та платити аліменти, як це роблять багато чоловіків у нашій країні.» Головне, що мої діти люблять і розуміють мене.