Весілля у Василя та Галини святкували вдома, в будинку нареченої. Запросили лише найближчих сусідів, зварили картоплю, засмажили шкварки, а коронною стравою став вінегрет. У селі всі сміялися з їхнього скромного свята, але Василь і Галина прожили разом усе життя в любові та злагоді.
Галю в селі вважали не дуже красивою, бо вона була вищою за багатьох хлопців і мала силу, що дозволяла їй самостійно виконувати важку роботу: колоти дрова, орати поле. Всі думали, що вона ніколи не вийде заміж, бо «хто ж її візьме?» Але всіх здивував маленький, худорлявий міський хлопець Василь, який прийшов свататися до неї після того, як вони зустрілися на весіллі, де він грав музикантом.
Галя не сподівалася на такий поворот, але зрозуміла, що вибору немає, і погодилася. Її мати радила: «Краще зараз, бо красенів на всіх не вистачить, а цей може виявитися добрим». Весілля відзначили скромно: трохи посиділи з сусідами, зварили картоплю, засмажили шкварки та розлили одну пляшку на всіх.
Василь, незважаючи на свою худорляву статуру, був працьовитим і золотими руками. Він полагодив будинок, поставив паркан, і швидко зарекомендував себе як хороший господар. Спочатку їхню пару обговорювали всі в селі, адже Василь був набагато нижчий за Галю, і жартома їх називали «Штепсель і Тарапунька». Але подружжя не звертало уваги на глузування, вони щасливо господарювали та згодом народили двох дітей.
З роками Галя і Василь стали прикладом для інших. Хоча спочатку Галя соромилася свого чоловіка через насмішки, вона зрозуміла, що ніхто не може бути кращим за її Василя. «Краси на всіх не вистачить, а щасливо прожити життя важко з кимось іншим», — казала вона. У 83 роки Галина Петрівна і 85-річний Василь Степанович відзначили своє «діамантове» весілля, оточені двома дітьми, трьома онуками і правнучкою.