Микола повернувся додому після місячного робочого відрядження. У трикімнатній квартирі на нього чекали дружина та старенька мати. Раніше Ольга жила в селі, але після того, як син одружився, він запропонував їй продати будинок і придбати квартиру в місті, щоб жити разом. Після довгих умовлянь мати погодилася, і вони почали спільне життя в місті. Ольга допомагала по господарству, готувала, пекла пиріжки, прибирала, коли невістка не встигала. Все йшло, як здавалось, добре, і Микола не помічав жодних проблем.
– Привіт, люба! – Микола поцілував дружину та міцно обійняв її. – А де мама? – стурбовано запитав він.
– Вона поїхала до санаторію! Не хвилюйся… – відповіла дружина.
Минали тижні, а від мами не було жодної звістки. Миколу це все більше тривожило, особливо тому, що вона не відповідала на його дзвінки. Нарешті він не витримав і вирішив прямо запитати дружину:
– Де моя мати? Ти казала, що вона в санаторії, але чому вона не бере слухавку?
– Коханий, не панікуй! Я сама не знаю, де вона зараз! – зізналася дружина.
– Як це не знаєш? Ви ж жили разом! Куди вона могла піти? І чому її документи тут залишилися? Що взагалі відбувається? – з обуренням вигукнув Микола.
– Я просто більше не могла за нею доглядати! Це було надто важко, у мене й так купа власних справ. Я сказала їй, що нам краще буде жити без неї. Після цього я її більше не бачила, – байдуже пояснила дружина.
Микола весь вечір їздив по місту, намагаючись знайти матір. Він перевірив усі місця, де вона могла бути, телефонував до лікарень – безрезультатно. Проїжджаючи повз місцевий парк, він раптом побачив знайомий силует.
– Мамо? – вигукнув він, підбігаючи до старенької жінки, що сиділа на лавці.
Ольга обернулася, і її очі були повні сліз.
– Синку! Боже мій! – кинулася вона обіймати його.
– Що ти тут робиш? Що сталося? Я клянуся, що не знав про це! Їдьмо додому! – сказав Микола, обіймаючи матір.
На заправці він купив для неї гарячий чай і печиво, а потім зателефонував дружині. Спокійним, але рішучим голосом він сказав:
– Я буду вдома за 20 хвилин. У тебе є стільки ж часу, щоб зібрати свої речі і піти!