Ми з дружиною завжди хотіли мати велику родину. Живемо у просторому будинку за містом, тож вирішили: скільки Бог дітей пошле, стільки й народжуватимемо. Обоє ми маємо міцне здоров’я, і наші діти теж виросли здоровими та сильними. В селі завжди є чим зайнятись, і наші доньки чудово допомагають по господарству. Але ось в чому була проблема — у нас народилося вже вісім дочок. Як би я не молився і не просив у Бога сина, нічого не виходило. З часом ми навіть почали боятися ходити на УЗД, щоб дізнатися стать дитини, адже кожного разу чули одне й те саме: знову дівчинка.
Я дуже люблю своїх красунь-дочок, але кожен чоловік мріє про сина. І коли дружина завагітніла дев’ятий раз, ми вирішили не запитувати стать дитини, йшли на огляди лише для того, щоб переконатися, що все гаразд із малюком. Лікар лише сказав, що на нас чекає двійня. Я вже змирився з думкою, що стану батьком десяти доньок.
Настав день пологів. Як завжди, я був поруч із дружиною, підтримував її, розуміючи, як це важко. Лікар-акушер добре нас знав, адже ми до нього зверталися майже щороку. Першою народилася дівчинка — жодного здивування. Але коли лікар повідомив, що друга дитина — хлопчик, я не міг повірити своїм вухам. Хлопчик! Я вперше заплакав від щастя і першим взяв на руки свого сина. Це був найбільший подарунок за всі ці 15 років очікувань. Мрії справді збуваються, і дива трапляються!