Ніна і Вадим не були в розлученні, але чоловіка вона бачила лише раз на кілька місяців. Справа в тому, що Вадим працював за кордоном, де йому платили більше. Коли вони з дружиною вже досягли похилого віку, а їхній син став самостійним, Ніна часто дзвонила чоловікові та просила його повернутися додому назавжди, щоб разом прожити старість. Вадим же відповідав, що, коли вийде на пенсію, то приїде назавжди.
Ніна звикла до самотнього життя. Її син часто приїжджав до неї зі своїми двома дітьми, і вони не давали бабусі нудьгувати. Нарешті настав той день, коли Вадим мав повернутися. Ніна поспіхом накривала на стіл, не вірячи в своє щастя. Вирішила швидко збігати в магазин за сиром, щоб приготувати улюблену страву чоловіка.
Коли Ніна вийшла з дому, її погляд зустрівся з несподіваною картиною: перед нею стояв Вадим з маленькою дівчинкою років чотирьох.
— Нін, це… моя донька, — сказав Вадим, опустивши очі.
— Зрадник! Як ти міг?! — вигукнула Ніна, повна болю та розчарування.
Вона побігла до ставка, сіла на березі, втупившись у далечінь, і подумала, що зробила щось не так. Вона згадала, як сама підштовхувала Вадима поїхати на заробітки, бо тоді іншого виходу в них не було. Ніна раптом відчула, що це її провина.
Повернувшись додому, вона запитала:
— А де мати?
— Її не стало під час пологів, — відповів Вадим, не наважуючись глянути їй в очі. — Я все розумію. Ми переїдемо в інше місто, щоб тебе не соромити. Пробач.
— Слухай, збігай за сиром і продуктами для дівчинки, бо в нас у холодильнику вже миша повісилася. А ми поки познайомимося, — спокійно сказала Ніна.
Очі Вадима засяяли від несподіваного повороту подій. Ніна підійшла до дівчинки й тихо промовила:
— Я Ніна. Тепер я буду піклуватися про тебе, ти ж не проти? Зараз тато принесе сир, і ми приготуємо сирники!
Дівчинка обняла Ніну за ногу, і відтоді в них усе склалося прекрасно.