Софійка й не уявляла, що після переїзду її свекрухи, Варвари Петрівни, їхнє життя так зміниться…
Варвара мала власну квартиру в місті, але після смерті чоловіка залишилася там одна. Її донька Настя, одружившись, залишилася в місті й жила в орендованій квартирі з чоловіком та сином. А зараз Настя знову вагітна й чекає двійнят.
Тож свекруха вирішила залишити свою квартиру доньці, а сама вирушити жити до сина в село, до рідного дому.
Колись вони з чоловіком переїхали до цього села, бо їхнє рідне село почало пустіти. Придбали стареньку хатину й самостійно її відремонтували. Дім вийшов чудовим, із великим подвір’ям. Але, коли Василь захворів, вони вирішили оселитися в місті ближче до лікарні, яка могла надати необхідний догляд. Продавши старий будинок, вони придбали квартиру, а свій сільський дім залишили Павлові, їхньому сину.
І ось тепер Варвара повідомила, що повертається назад, до села. Віддавши квартиру доньці, захотіла повернутися до природи й свіжого повітря. Павло не заперечував, адже будинок фактично належав його батькам. Та й добре, якщо мати буде поруч, а тим більше, дитячий садок у селі на ремонті, тож за маленькою Полінкою буде кому доглянути.
Софійка цілий день крутилася на кухні, потім прибирала, витирала пил і наводила лад. Як інакше?! Адже свекруха до них переїжджає!
– І звільніть мені ту спальню, де ми з Васильком жили! – сказала вона по телефону.
Софійка лише зітхнула, розуміючи, що доведеться поступитися спальною кімнатою. Вона й так вже належала батькам чоловіка. Тож із чоловіком перебралися у вітальню, а в разі потреби думали тіснитися в дитячій кімнаті разом із дочкою.
Варвара, щойно приїхавши, одразу заявила, що в будинку нічого робити не буде. Ні готувати, ні прибирати!
– Софійко, ти тут уже звикла господарювати, тож продовжуй, як тобі зручно. Я вже своє відпрацювала, – усміхнулася вона.
Софія розгублено застигла. Виходило, що на неї тепер лягали всі обов’язки по дому, а ще й доведеться доглядати за свекрухою. Але діватися нікуди, треба якось з цим жити.
Проте Варвара справді не втручалася в справи невістки. Ба більше, нахвалювала сина, яка в нього господиня вправна й добра дружина. І справді, в домі панувала чистота й затишок, чоловік і дитина завжди були доглянуті, а Софійка відзначалася своєю ласкою й турботою.
Чоловік із задоволенням слухав похвалу й радів, що в них така міцна родина. Зі свекрухою навіть з’явилося більше взаєморозуміння й тепла. Софія помітила, що їхні взаємини стали спокійнішими й добрішими, конфліктів стало значно менше.
Варвара ж більшу частину часу проводила в кімнаті, в’язала теплі речі на зиму чи гарні серветки. Поліна любила проводити час біля бабусі, слухати її казки та повчальні історії. Дівчинка навіть почала пробувати в’язати, навчилася заплітати коси й більше стежила за порядком у своїх речах, зрозумівши, що дім потребує любові й турботи.
Так Варвара стала справжньою бабусею для Полінки, навчила її основних правил порядку. Дівчинка допомагала матері прибирати, витирати пил і навіть пробувала самостійно мити підлогу.
Варвара також знайшла подругу в селі, Олену. Та була самотньою, й тепер вони мали час для спілкування. Багато сусідок у селі часто скаржилися на свої родини, а Варвара завжди розповідала про свою добру невістку й сина, які створили міцну родину, де панують любов і взаємна повага.
З того часу вдома у Софійки й Павла дійсно панував мир і гармонія. Всі почали більше радитися один з одним і зважати на думку інших. Софійка й не уявляла, що можна так мирно й спокійно жити разом зі свекрухою.
Іноді Варвара навіть пропонувала спекти щось смачне. Заздалегідь питала у Софійки, чи не буде та проти, якщо вони з Поліною завтра напечуть пиріжків. Софійка, звичайно, була лише «за».
Коли Варвара поїхала до дочки на два тижні, в домі стало порожньо без неї. Щодня дзвонили, запитували, коли ж вона повернеться. І коли повернулася, здавалося, що разом із нею прийшло і світло, і затишок.
Часом Варвара пекла цілу миску пиріжків, і дітлахи з вулиці з радістю пригощалися ними. Поліна з гордістю розповідала, що вони разом із бабусею все готували.
Так і жили. Незабаром у Поліни має народитися братик, і вони з бабусею вже почали в’язати для нього маленькі костюмчики. Поліна дуже чекає на нового члена родини, а бабуся посміхається, мовляв, усьому свій час.
Отак у родині з’явилося тепло, доброта й взаєморозуміння, якого Софійка й не очікувала, коли її свекруха переїхала до них.