На моє 18-річчя батьки організували велике свято, запросили багато друзів та близьких родичів. У списку запрошених була і моя бабуся Оксана, яка вже близько 12 років працює в Ізраїлі. За той час, поки Оксана була за кордоном, я бачила її лише кілька разів, бо приїжджала вона рідко, все намагалася заощадити та заробити більше грошей. Мій дідусь зовсім не любив працювати, захоплювався алкоголем, і навіть зараз я часто бачу його напідпитку. Мабуть, бабусі набридло жити в таких умовах, і вона вирішила поїхати. Додатково на рішення вплинуло те, що моя тітка Варвара завагітніла, а коштів на забезпечення малюка зовсім не було. Тож, під натиском усіх цих обставин, бабуся вирішила поїхати на заробітки.
На святі було багато гостей. Ми орендували місце просто неба у гарному заміському ресторані. Люди сходилися, вітали мене, дарували подарунки, і бабуся трохи запізнювалася. Ми вирішили не сідати за стіл, доки вона не прийде, і ось вона нарешті з’явилася.
Бабуся виглядала чудово: у свої 43 роки вона здавалася молодшою на ціле десятиліття. Струнка, з красивою шкірою та енергійним виглядом — вона справила сильне враження. Мене це дуже здивувало, адже минулого разу, коли вона приїжджала чотири роки тому, виглядала втомленою та змарнілою. А тепер вона немов розквітла!
Свято пройшло чудово: багато теплих слів, подарунків, уваги. Останньою вручила подарунок саме бабуся Оксана. Вона дала мені невелику коробочку й попросила відкрити її одразу. В ній лежали ключі від автомобіля. Я була вражена, як і всі присутні. Подякувала їй, але вона сказала, що мусить іти. Протягом свята я чула чимало розмов про бабусю: мовляв, така краля приїхала, машину подарувала, та навіть не залишилася посидіти з усіма.
Наступного дня я пішла до салону краси, щоб підготуватися до фотосесії, яку подарували подруги, і там зустріла бабусю. Вона чекала своєї черги на педикюр. Вона попросила мене почекати, бо хотіла з кимось познайомити. Я не здогадувалася, про кого йдеться, але й не стала розпитувати. Після всіх процедур бабуся повела мене до машини, що стояла поруч із салоном. За кермом сидів гарний, елегантний чоловік.
— Це Ной, — представила його бабуся. — Ми з ним разом уже чотири роки, — сказала вона, усміхаючись. Я почала розуміти, звідки в неї взялися нові сили й краса. Поруч із цим чоловіком вона розцвіла, і я щиро за неї раділа. Про Ноя більше ніхто не знав, тож бабуся попросила зберегти це в таємниці, бо вважала, що не всім варто знати про її особисте життя. Я погодилася, адже це дійсно її справа.
Ми поїхали до кафе, і я бачила, як бабуся посміхається, щаслива поруч із ним. Тепер вона — успішна, задоволена, нарешті щаслива жінка, яка змогла знайти своє місце в житті. Оксана забула про злиденні роки з дідусем, про нескінченні переживання, не маючи жодного уявлення, де він може бути. Тепер вона по-справжньому насолоджується життям. Я дуже рада, що вона знайшла своє щастя, бо вона його заслуговує більше, ніж будь-хто з нас.