Мій Дмитро працює в Польщі вже декілька років. Коли почалася війна, ми вирішили, що краще йому залишатися там. Згодом я забрала дітей і теж переїхала до нього. Для мене сім’я завжди має бути разом.
Останні чотири роки ми не були у відпустці. Тож вирішили, що настав час поїхати на море й оздоровити дітей. Довго планували, вибирали готель, адже ціни зараз просто шалені. Ми рахували кожну копійку, бо зайвих грошей немає. І тут несподівано мені телефонує свекруха з України. Стосунки з нею у мене завжди були складними. Ще до переїзду вона неабияк псувала мені нерви. Частково саме через неї я й поїхала до Польщі, адже жити разом було нестерпно. Це був перший випадок, коли вона подзвонила мені, а не своєму синові.
– Привіт! Ти могла б купити мені у Варшаві купальник? Тут вибору немає, а ціни високі, – звернулася вона до мене.
– А навіщо вам купальник? – запитала я, не розуміючи.
– Як навіщо? На пляжі ж не стоятиму одягнена!
– То ви на море їдете?
– Звісно! Ми ж разом вирушаємо.
– Серйозно? А я навіть не знала. Думала, що це буде сімейний відпочинок.
– Та Дмитрик сам мене запросив. Сказав, що оплатить усе, а я йому допоможу з дітьми.
Усередині мене просто закипало. Чоловік навіть не попередив мене, що вирішив витратити понад 500 євро на свою маму. А тепер ще й мені доведеться її терпіти всі дев’ять днів! І чому, скажіть, мою маму він навіть не подумав запросити?
Я ледь заспокоїлася, але сваритися не хотіла. Натомість вирішила діяти тихо: потайки замовила додаткове місце в готелі й нічого не сказала Дмитрові.
У день від’їзду свекруха вже сиділа в нашому домі. Виліт був увечері. Аж раптом у двері постукали.
– Ой, ледве вас знайшла, – почула я знайомий голос.
– Мамусю, заходь! У нас ще є час, – запросила я її всередину.
Так, це приїхала моя мама. Чоловік отетерів і навіть слова не міг сказати. Я вирішила розірвати цю тишу:
– Коханий, ти ж запросив свою маму, навіть не попередивши мене. Тож я теж вирішила запросити свою. Ти ж не проти, правда?
– А де ти взяла гроші? – ледь вимовив він.
– Як де? У тебе!
Дмитро стояв мовчки, не знаючи, що відповісти. А що він уже міг сказати? Ми зібралися й поїхали.
Як вважаєте, я правильно вчинила?
*Ця історія заснована на реальних подіях, про які розповів наш читач. Будь-який збіг з реальними іменами чи місцями – випадковість. Усі фото в матеріалі – ілюстративні.*