Я народилася в заможній родині і виросла в столиці. Мої батьки були добрими і чуйними людьми, завжди піклувалися про мене і допомагали нашим родичам. Одного дня я разом зі своєю подругою вирушила до розкішного торгового центру, щоб купити осіннє взуття. Це був той самий центр, де завжди можна було знайти брендовий одяг і взуття, іноді за величезні гроші. Для нас це не було проблемою, адже мій батько був успішним бізнесменом, а чоловік подруги теж мав гарний статок.
Подруга була родом із села, але сім років тому переїхала до столиці й успішно вийшла заміж. Її мати залишилася жити в селі, і подруга практично не відвідувала її та рідко згадувала в розмовах.
Коли ми були в торговому центрі, подзвонила її мама. Через шум подруга увімкнула гучний зв’язок. Мати розповіла, що потребує допомоги: вона захворіла і їй потрібні ліки, але вона не може їх купити, бо вони дуже дорогі. Жінка вибачалася, що їй довелося турбувати дочку. Подруга помовчала, а потім роздратованим тоном відповіла: «Мамо, я гроші не малюю. Ти ж отримуєш пенсію, попроси у сусідки, потім віддаси. І взагалі, тобі треба знайти роботу. Я зараз зайнята, вибач, поговоримо потім».
Я мовчки слухала цю розмову. Мені стало дуже шкода її маму, адже у неї така безсердечна дочка. Після цього я сказала, що у мене є справи, і пішла додому.
По дорозі я подзвонила чоловікові подруги і розповіла йому про те, що сталося. Він виявився дуже порядною людиною, яка поважала свою тещу. Він запевнив мене, що зробить усе можливе, щоб допомогти їй, і вибачився за поведінку своєї дружини.
З подругою я більше не спілкуюся. Вона намагалася дзвонити мені, але я не відповідала і видалила її зі своїх контактів. Її чоловік дотримав своє слово: він не тільки допоміг тещі з ліками, але й запросив її жити з ними.
Я сподіваюся, що моя колишня подруга усвідомить свої помилки і зрозуміє, що здоров’я і благополуччя матері повинні бути важливішими за нові чоботи. Батьки — це найцінніше, що у нас є.