Я працюю вчителькою молодших класів уже майже двадцять років і виховала багато різних дітей. Нещодавно дала своїм п’ятикласникам завдання написати твір на вільну тему. За весь період своєї практики я рідко плакала, але твір мого учня Сашка не можна було читати без сліз.
Твір починався так: «Якби я був Богом, цей світ був би трохи іншим. Я не заперечую рішення Бога, просто мені здається, що він не завжди за всім встигає.
Якби я був Богом, і мама каже, що Бог може все, я б створив собі суперсилу, щоб усе встигати, бо бачу, як мій друг Вася сумує без мами. Хвороба забрала її. Якби я був Богом, у всіх дітей були б мами, і ніхто б не хворів. Якби я був Богом, ніде не було б воєн, щоб усі тати були вдома. Я подарував би нашій сусідці дитинку, бо вони дуже її хочуть. І я б зробив так, щоб люди були добрішими.
Мені зовсім не подобається, що у нас у класі знущаються з Соні. А вчора на зупинці дівчина штовхнула старого дідуся, і він впав у багнюку. Я допоміг йому встати, але він дуже засмутився. Я не хочу брати на себе забагато, але я не розумію, чому наш світ такий, коли є Бог?»
Твір Сашка змусив мене замислитися над багатьма речами і нагадати собі, наскільки важливою є доброта й увага до оточуючих.