Мені було 20, і ми з чоловіком та нашим маленьким сином, який спокійно спав у колясці, ввечері гуляли парком. Говорили про різні дрібниці, аж раптом почули крик жінки. Чоловік, не роздумуючи, кинувся у той бік, я поспішила за ним. На стежці стояла дівчина, притиснута до дерева, і кричала, а біля неї двоє чоловіків. Один намагався вирвати у неї сумку, а інший тримав її за горло і хапався руками за її сукню. Мій чоловік одразу вдарив того, хто тримав дівчину, у бік; він зігнувся від болю і відпустив її. Другий нападник, ошелешений, випустив сумку і отримав удар у щелепу. Повалився на землю, а мій чоловік підскочив до першого і ще раз його вдарив. Обидва чоловіки тепер лежали на траві; чоловік став перед дівчиною, захищаючи її спиною, і був готовий до продовження бійки. Але більше бійки не сталося. Один із нападників піднявся, закричав: «Все, все, брате, все зрозуміли!» — і допоміг товаришеві підвестися та забратися геть.
Ми підійшли до дівчини, почали її заспокоювати, дали води. Я помітила, що вона була вагітна, її живіт був уже добре помітний. Ми допомогли їй сісти на лаву, привели її до тями і провели додому. Вона безмежно дякувала нам.
За тиждень ми знову зустріли її в тому ж парку разом із її чоловіком. Він підійшов, потиснув руку моєму чоловікові, подякував від щирого серця і запросив нас у гості. Сказав, що якщо коли-небудь буде потрібна допомога, ми завжди можемо звернутися до них, і залишив свій номер телефону. Проте ми тоді так і не скористалися запрошенням, бо незабаром переїхали в інший район, і життя закрутилося, ми зовсім забули про ту зустріч.
Минуло 23 роки. Наш син виріс, почав зустрічатися з дівчиною, яка нам дуже подобалася. Вихована, мила, приємна в спілкуванні. Ми часто жартували з сином, що пора б уже й весілля планувати, бо таку дівчину втрачати не можна. Та раптом сталося нещастя — чоловікові різко стало погано з серцем. Ми повезли його до лікарні, де встановили діагноз — хронічна серцева недостатність, потрібна пересадка серця та великі кошти на операцію. Того, що мали на той момент, було недостатньо, почали просити допомоги у рідних. І тут син прийшов і сказав, що розповів про нашу біду своїй дівчині, а її заможні батьки запропонували фінансову допомогу. Я тоді подумала: «Який сумний привід для знайомства».
Батьки дівчини прийшли до лікарні, щоб відвідати чоловіка й одночасно познайомитися з нами. Я їх не впізнала, але вони одразу впізнали нас. Щойно вони зайшли до палати, їхні обличчя змінилися, а жінка заплакала. Її чоловік підійшов до мого чоловіка, потиснув йому руку, повернувся до мене і сказав: «Ми допоможемо, скільки буде потрібно». Згодом я зрозуміла, що це була та сама дівчина, яку ми колись врятували в парку. Ми були вражені: ці люди стільки років пам’ятали нас, і доля привела наших дітей до одного кохання.
Чоловіку зробили операцію, і зараз він йде на поправку. Незабаром у нас весілля сина, а окрім прекрасної невістки, ми знайшли чудових друзів у її батьках.