Я була на шостому місяці вагітності, коли дізналася про існування іншої жінки у житті мого чоловіка. Виявилося, що коханка була поруч від самого початку. Я багато плакала, але не наважилася подати на розлучення, адже хотіла, щоб наша дитина росла з батьком. Минали дні, тижні, місяці, але щастя від цього рішення мені не прийшло. Я залишалася у цьому безрадісному шлюбі.
Одного разу я поїхала до батьків у сусіднє місто. Відчувши себе погано, звернулася до лікаря. На щастя, нічого серйозного не виявилося, але мені виписали ліки. Грошей у мене було мало, тому я подзвонила чоловікові, щоб попросити гроші на картку. Його відповідь мене вразила: «Батьки ж поруч, попроси в них». Я була приголомшена, ображена і глибоко розчарована. Це виглядало так, наче я була винна перед ним, а не навпаки.
Повернувшись додому, я побачила напівпорожні шафи. Мій «чоловік» зник, забравши свої речі, і заодно прихопив частину моїх. Відтоді ми не бачилися. Усі спроби з’ясувати що-небудь телефоном незмінно закінчувалися сваркою. Він абсолютно не цікавився моєю вагітністю. Здавалося, я стала для нього чужою людиною.
Я повернулася до батьків і через півроку народила прекрасну донечку. Після цього чоловік знову почав телефонувати, просив забути всі образи та повернутися до спільного життя. Але я вже не могла пробачити йому його вчинків. Я більше не хотіла жити поруч із людиною, яка зрадила мене в найскладніший момент.
До всього цього я не уявляла свого життя без нього і намагалася зберегти нашу сім’ю. Але тепер я твердо вирішила, що не повернуся до цього принизливого стану. Наша історія закінчилася. Якщо в майбутньому мені судилося зустріти справжнє кохання та створити нову сім’ю, я зроблю все можливе, щоб не допустити колишніх помилок. Я вийду заміж тільки за людину, яка буде поважати та любити мене, і ніколи не зрадить, бо боятиметься втратити мене назавжди.