Женя жив у селі разом із бабусею. Мати залишила його ще при народженні й безслідно зникла. Якось до нього підійшов сусід і попросив допомогти знайти загублену корову. Біля старої покинутої ферми Женя почув дивне скиглення. Спочатку злякався до тремтіння, адже боявся, що це миші, але все ж вирішив піти на звук. Те, що він побачив, його здивувало: маленьке руде цуценя, яке, мабуть, хтось підкинув і залишив помирати. Так у нього з’явився друг із кличкою Підкидиш.
Женя хотів би забрати цуценя додому, але боявся, що бабуся не дозволить. Тому вирішив залишити його на фермі. Він зробив імпровізовану будку з картонної коробки й виритої ямки. На щастя, було літо, тож цуценя не замерзало. Настала осінь, пішли дощі, і Женя щодня після школи приносив Підкидькові їжу. Але одного разу, прийшовши до будки, він виявив, що цуценя зникло. Хлопчик кинувся шукати його, та безрезультатно. Вже майже стемніло, коли Женя почув знайоме скиглення. Він побіг на звук і знайшов Підкидька: той шкутильгав, весь побитий і брудний, мабуть, постраждав від більших собак.
Коли Женя повернувся додому, бабуся влаштувала йому справжній скандал за брудний одяг і пізнє повернення. Осінь ставала холоднішою, і ямку, де спав Підкидиш, почало затоплювати водою. Женя намагався утеплити будку, але безрезультатно. Зима була зовсім близько, і хлопчик не знав, як допомогти цуценяті. Він зігрівав його своїм тілом, сам тремтячи від холоду, і повертався додому весь у бруді. Бабуся сварила його, але хлопчик мовчав про свого друга.
Одного разу, після чергової холодної ночі, Женя сильно захворів. У нього піднялася висока температура, і довелося викликати швидку. Лікарі діагностували гострий бронхіт і призначили постільний режим. Попри всі старання бабусі, температура не спадала, а Женя не переставав плакати. Відчувши, що сама не розуміє, що відбувається, бабуся звернулася до сусіда. Той розповів їй про секрет онука і про Підкидиша.
Тоді бабуся, накинувши хустку, побігла до старої ферми. Вона знайшла цуценя, принесла додому, нагодувала, викупала й поклала поряд із Женею. Потім гукнула з кухні:
– Піднімайтесь, лінюхи, вже час їсти! Так усе життя проспите!
Женя прокинувся від того, що його облизував Підкидиш. Від щастя хлопчику стало краще: температура спала, і він швидко одужав. З того дня Женя зрозумів, що його бабуся – найкраща і найдобріша людина на світі. Тепер він не боявся нічого, адже знав, що вона завжди підтримає його та його вірного друга.