Коли новий власник квартири, Дмитро, отримував ключі, колишній господар несподівано відвів його в бік і, напівголосно, сказав:
– Зовсім забув розповісти тобі дещо про одну сусідку.
– Яку сусідку? – насторожився Дмитро.
– Бабуся, що живе навпроти вашої квартири.
– І що з нею не так? Вона сварлива?
– Та ні, не сварлива, скоріше, навпаки — відлюдькувата, – пояснив колишній господар. – Вона всіх цурається і рідко з ким спілкується, але має одну особливість.
– Яку особливість? Шкоду робить?
– Ні, зовсім ні. Якби могла, я б і сам цю стареньку забрав із собою. Вона допомагає вирішувати проблеми.
– Як це? – здивувався Дмитро. – У неї якісь зв’язки?
– Зв’язки? Та ні, просто коли я її чимось пригощав, на наступний день мої проблеми раптом вирішувалися самі собою.
– І все? Лише пригощав? – здивувався Дмитро.
– Так, приносив їй цукерки або ковбаску, мовляв, мені посилку прислали, хочу вас пригостити. І після цього всі мої справи чудом вирішувалися.
– Прямо так? – посміхнувся Дмитро.
– Точно, – підтвердив колишній господар. – Тепер я тобі передаю цей секрет. Іспити ваші тепер точно пройдуть успішно, повір.
– Гаразд, так не буває… – недовірливо промовив Дмитро.
– Побачимо, – усміхнувся чоловік. – Тільки тримайте це в таємниці, а то якщо всі знатимуть, допомоги бабусі може на всіх не вистачити. Успіхів!
– Дякую.
Після цієї розмови Дмитро розповів усе дружині Марії, яка відреагувала зі сміхом:
– Було б здорово, якби це виявилося правдою.
Згодом про цю розмову забули. Сусідка майже не з’являлася, тож вони й не задумувалися над цим. Але з початком іспитів життя ускладнилося: захворіли обоє, а ще замок у дверях почав заїдати, а слюсар так і не прийшов після кількох викликів.
Одного вечора, сидячи на кухні, Дмитро несподівано згадав про бабусю:
– Марія, ти давно бачила нашу сусідку?
– Не пригадую, а що?
– Згадав те, що казав колишній господар. Може, варто сходити до неї з гостинцем?
– Ти серйозно? – здивувалася Марія.
– Так. Може, наші проблеми теж вирішаться, як він казав?
– Не знаю… Я не піду. Виглядаю погано, і незручно якось.
– Гаразд, тоді я піду. Візьму банку варення і спробую, – вирішив Дмитро.
Він швидко повернувся із каструлькою котлет і баночкою меду. Посміхаючись, розповів:
– Уявляєш, приходжу до неї, а вона каже: «Чого ж ви так довго не приходили?» Я віддав їй варення, а вона натомість дає мені мед і котлети, ще й додала: «Щоб ви були ситі перед іспитом і недуги швидше пройшли!» Ти їсти хочеш?
– Тепер хочеться, – сказала Марія.
Вони з’їли котлети, і наступного ранку прокинулися здоровими. А о восьмій ранку з’явився слюсар і швидко полагодив замок, навіть не взявши грошей.
– Що це було? – здивувалася Марія.
– Мабуть, дійсно, чарівна бабуся, – замислився Дмитро.
Марія задумалася і сказала:
– Якщо ми ще й іспити складемо на відмінно, я до неї щодня ходитиму.
Невдовзі їм дійсно стало щастити у всьому, і Марія свою обіцянку виконувала старанно.