Єдина дочка Павла та Наталії, Ліза, зростала норовливою, зарозумілою і ледачою. Вона завжди дивилася на стосунки з меркантильної точки зору. До тридцяти років Ліза двічі виходила заміж, але кожен раз безуспішно. Її треті стосунки, які почалися як цивільний шлюб, також завершилися провалом. Ліза залишилася без чоловіка, попри те, що у них була дитина, і повернулася до батьківського дому. Спочатку Павло та Наталія раділи приїзду доньки, адже любили внучку, але незабаром усвідомили, що це була помилка.
Ліза так і не подорослішала: вона стала озлобленою, безсердечною та нестерпною. Постійно звинувачувала батьків у своїх проблемах, сприймала їхню турботу як належне і не виражала жодної подяки. Її недбалість і неохайність лише додавали проблем у невеликій квартирі. Незважаючи на таку поведінку, мати завжди захищала Лізу, вірячи, що все врешті-решт налагодиться. Павло ж більше не міг терпіти її зневаги, і почав називати Лізу «невдячною дочкою» та «жахливою матір’ю».
Одного разу, повернувшись з нічної зміни, Павло побачив, що його дружини немає вдома, внучка плаче, а Ліза спокійно спить після чергової вечірки. Розлючений, він розбудив Лізу, затягнув її у ванну і облив холодною водою. Між ними виникла сварка, під час якої Павло не стримався і вдарив доньку. Коли Наталія повернулася, вона стала на бік Лізи, що спричинило запеклу сварку між подружжям. Павло поставив ультиматум: або Ліза йде з їхнього дому, або підуть вони обидві. Наталія обрала дочку і внучку.
Минуло три місяці. Під час чергової сварки Ліза штовхнула матір, і та впала, вдарившись скронею об кут столу. Врятувати Наталію не вдалося. Після трагедії Лізу засудили, а внучка залишилася жити з Павлом. Хоча він справлявся з доглядом, його життя назавжди змінилося: рідко посміхаючись, він постійно був переслідуваний спогадами про те, як любов у їхньому домі поступилася місцем трагедії.