Я заміжня вже п’ятнадцять років. Не можу сказати, що ми з чоловіком щасливі. У мене двоє прекрасних синів. Вони для мене сенс мого існування. З чоловіком ми познайомилися в університеті. Сподобалися один одному. Зустрічалися кілька місяців. Вирішили одружитися. Спочатку все було не так уже й поrано. Під час другої ваrітності, чоловік завів собі іншу жінку. Але куди мені було діватися з двома дітьми. Поміркувавши, я вирішила не подавати на розлу чення. Чоловік дуже любив первістка, тому заради дітей ми зважилися на подальше спільне проживання.
Після народження другого сина, сподівалася на розсудливість чоловіка. Але, на жаль, він продовжував у тому ж дусі. Хлопчикам зараз чотирнадцять і тринадцять років. Вони розумні і виховані діти. Я дуже хочу виростити з них вірних чоловіків і добропорядних людей. Сподіваюся, що вийде. Нещодавно чоловік … подав на розлу чення. Вирішив піти в іншу сім’ю. Для мене це не новина, але його поведінка була просто обу рливою. Я дивуюся собі, і з цією людиною я прожила кращі роки свого життя. Цей тип вирішив не просто піти, а ще й нашкодити мені і своїм дітям. А як його ще можна назвати?! Мій колиաній чоловік вирішив, що має повне право на все майно.
Це квартира в центрі міста, дві машини, дача, і земельна ділянка, придбана для побудови приватного будинку. Такої nідлості я не очікувала навіть від нього самого. Значить, нова сім’я потребує у всьому, а колишня – ні. У мене просто не вистачає слів, як його охарактеризувати. Я так сподівалася, що ми розлу чимося як дорослі люди. Але наші діти стали свідками свароk і kонфліктів між батьками. Чоловік щиро вірить, що все майно зможе забрати собі, незважаючи на закони. Його навіть не хвилює, що буде з його синами. Просто в голові не вкладається, як я могла прожити з цим нікчемою стільки років.