-Сашко, привіт, приходь на наше місце на шосту, нам потрібно поговорити.
-Привіт. Нарешті чую твій голос, бо дуже скучив. У вас вже завершились заняття, чи як це називається?
-Ні, але треба зустрітися…
-Ти така серйозна. Настю, щось сталося?
-Не думай, просто прийди…
Олександр не міг зрозуміти, що відбувається. Його кохана Настя поїхала в інше місто на курси підвищення кваліфікації, і тому вони не бачилися майже місяць.
І ось тепер вона приїжджає на вихідні і поводиться якось дивно…
…За десять хвилин до шостої Олександр вже сидів у затишному кафе, де подавали круасани та ароматну каву.
Він замовив і собі, і Насті. Рівно о шостій вона зайшла в кафе.
Олександр ледь впізнав її. Вона була така серйозна, якою він її ще ніколи не бачив.
Здавалося, вона змінилася.
Сашко піднявся, відкривши руки для обіймів, але Настя лише кивнула і сіла напроти.
У Сашка з’явилося погане передчуття. Зазвичай вона обіймала його і цілувала, це було їхнє звичне вітання. Щось змінилося, і змінилося серйозно…
-Ну, розповідай, — сказав він обережно.
-Сашко, ти знаєш, що я завжди була чесною з тобою, — почала вона. — От і зараз я хочу, щоб ти знав правду… Пробач, але я покохала іншого. Ми з ним як частинки одного цілого, ми розуміємо один одного без слів. І головне – він дивиться на світ так, як і я. Я їду з ним, назавжди.
Сашко не міг повірити в почуте. Він вже купив для неї обручку, уявляв їхнє майбутнє разом у будинку, який будував за містом, біля лісу, поруч із ставком…
Для неї він усе це будував…
Настя взяла його за руки, дивлячись у вічі, ще раз вибачилася:
-Пробач, але це сильніше за мене, я не можу опиратися цьому почуттю.
-Я розумію. Але не розумію, як житиму без тебе… Та якщо ти будеш щаслива з ним, тоді… — пробурмотів він розгублено.
-Мене чекають, я йду. Будь щасливий, і дякую за все.
Настя поцілувала його в щоку й попрямувала до виходу, де на неї чекав чоловік років сорока з борідкою.
Вони зустрілися поглядами, і той схилив голову, ніби вибачаючись і прощаючись одночасно. Олександр теж машинально кивнув.
Залишившись сам, він почав їсти круасани, все ще не вірячи в те, що щойно сталося, запиваючи кавою.
Після цього розплатився і вийшов на вулицю. Погода похмурилась, як і його настрій. Він сів на лавку, спостерігаючи за вулицею, а в думках виникла думка, що сам винен, що втратив її…
-Не переймайся так, вона не твоя, і рано чи пізно все одно пішла б. Її шлях інший, — раптом почув він чийсь голос.
Олександр здивовано озирнувся і застиг, побачивши поряд милого старенького, який дивився на нього з усмішкою.
-Не сумуй, — повторив дідусь. — Ти ж знав у душі, що вона з іншого тіста. Вам не по дорозі, а їм із бородатим – так!
-Пробачте, хто ви і звідки все знаєте? — запитав здивований Сашко.
-Та я сидів за сусіднім столиком і все чув. Хіба ти мене не бачив?
Олександр був упевнений, що не бачив його в кафе. Але не став сперечатися і слухав із цікавістю.
-Ти добра людина, вмієш слухати, це добре. Скоро зустрінеш свою справжню долю. Тобі скоро стане легше, бо ти зрозумів головне – бажай іншому щастя, і воно знайде тебе. Ну, бувай, мені час.
Дідусь швидко пішов, залишивши Олександра приголомшеним. У цей момент до нього підбігла собачка, а коли він відвів погляд на неї, дідусь зник.
-Який дивний і милий дідусь. Наговорив купу всього, — подумав він.
Раптом Олександр відчув, що йому стало легше. Він глибоко вдихнув і пішов додому.
Кілька тижнів потому його запросила сестра на новосілля. Вони з чоловіком зробили капітальний ремонт у новій квартирі.
-Сашко, обов’язково приїжджай, – наполягла сестра. – Побачиш, яка гарна квартира вийшла. Дизайнера теж запросила на новосілля.
Трикімнатна квартира була чудова. Світлана представила його невисокій світловолосій дівчині.
-Сашко, знайомся, це Оля. Вона справжня майстриня. Гарно, правда?
-Так, дуже.
Він тримав її руку і не хотів відпускати. А дівчина теж не поспішала. І тут він згадав слова дідуся: ти одразу зрозумієш, що вона твоя.
Оля справді стала його долею. Вони відчули, що знайомі вічність.
Їхні стосунки розвивалися стрімко, і через півроку вони подали заяву на одруження.
Слова доброго дідуся справдилися. Хто він був? Може, ангел-охоронець. Але Олександр вдячний йому на все життя.